Багато грецьких легенд пов’язано з островом Крит. Одна з них розповідає про те, що цар богів Зевс викрав дочку сидонського царя Європу і, обравши подобу бика, переплив з красунею Середземне море і доставив її на Крит. Тут, на острові, правив нащадок Зевса могутній цар Минос, який тримав у лабіринті – величезному будинку із заплутаними коридорами, чудовисько з бичачою головою – Мінотавра, що поїдав людей. Дочка Миноса Аріадна закохалась в героя Тесея. Таємно від батька вона вручила йому меч і клубок ниток і звеліла прив’язати кінець нитки біля входу в лабіринт, а потім, просуваючись у глибину, розпускати клубок. Тесей убив Мінотавра і завдяки нитці Аріадни разом з товаришами знайшов дорогу назад на батьківщину, у Грецію.
От і все, що розповів міф про лабіринт.
Історію про Тесея греки не вважали вигадкою. На їх переконання це була історична особа, усипальниця якої знаходилась у самому центрі Афін.
До кінця минулого століття про стародавню історію Крита майже нічого не було відомо. І лише розкопки Артура Еванси відкрили невідому до цього цивілізацію, значно давнішу, ніж грецька. Під землею знаходився грандіозний палац. Усі приміщення в ньому були настільки заплутані, що справді нагадували лабіринт.
Так що ж відбувалося всередині лабіринту?
Вчені припускають, що в лабіринтах відбувалися магічні обряди. Тут і стіни дихали магією. Тут влаштовувались ритуальні танці і вистави. Можливо, його огороджували кам’яні стіни, а підлога була покреслена дивними плутаними лініями, уздовж яких просувалися учасники ритуалу. Вчені вважають, що в цих приміщеннях виконувалися хороводи – повільний танок, детально описаний Гомером.
Фреска з Кноського палацу, що зображує ритуальний бій з богом-биком.
Коридор, яким просувалися прибулі, сім разів огинав центральну частину лабіринту, описуючи кола все меншого радіуса, перш ніж супутники досягали мети.
Середина лабіринту не так далеко від входу. І на шляху до неї нема перешкод. То ж людина неодмінно потрапляла в центр лабіринту.
Відразу пригадується історія Тесея. Навіщо йому потрібна була нитка Аріадни?
Та продовжимо мандрівку по Кноському лабіринту.
Здавалось, ми були близько до його центру, але монотонність шляху порушив різкий поворот. Він і завів далеко вбік. Людину, що потрапила сюди, охоплює сумнів: «А чи зумію я дійти до мети?» Вона зневіряється, розгублюється, плекає надію і йде вперед.
Напевно, саме цим лабіринт приваблював древніх. Люди прагнули і водночас боялися туди потрапити. Лабіринт зачаровував їх, як безодня. Коли шлях закінчиться, вони неодмінно зустрінуться з Мінотавром – зі смертю.
Ім’я Мінотавра з сивої давнини уособлювало зло. У наші дні про людей інколи кажуть: «Справжній диявол», а так греки і римляни кляли ворогів: «Справжній Мінотавр».
