Вінчання – запроваджувалося Синодом протягом XVII– XVIII ст. Спочатку населення негативно сприймало цей обряд, оскільки він суперечив народним весільним звичаям. Повінчані молоді нерідко жили нарізно, поки не справляли традиційне весілля. Але, перед тим як іти до церкви, молоді просили з хлібом-сіллю у батьків благословення. На Гуцульщині вінчання звалося прощею: молодий і молода тричі обходили довкола столу і просили батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Ідучи до церкви, молода нерідко клала собі за пазуху залізний ключ або цілушку хліба. Виходячи з храму, молоді з’їдали хліб, щоб жилося багато. Під час вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої – перемітку.
