Музичні інструменти України – це яскрава сторінка історії українського народу. Вони виявляють багатство його душі, творчу вдачу, свідчать про високу матеріальну і духовну культуру. Українські народні музичні інструменти є одним з яскравих підтверджень наспівного, мелодійного характеру української музики, її багатоголосся.
Знайомство з народною музичною культурою було б неповним без опису самих музичних інструментів. Нині важко встановити, які музичні інструменти виникли раніше, які пізніше. Хоча на думку багатьох дослідників найстарішими є ударні, а пізніше з’явилися духові й струнні.
В Україні маємо унікальну пам’ятку музичної культури, якій близько двадцяти тисяч років – цілий ансамбль із шести ударних інструментів досить складної форми, виготовлених зі щелеп та лопаткових кісток тварин, «колотушки» із бивнів мамонта тощо.
Знайдені всі ці інструменти в с. Мізин на Чернігівщині.
З давніх писемних пам’яток ми дізнаємося про бубни, труби, гуслі, сопелі, пищалі, свирілі та інші малодосліджені інструменти. Залежно від роду мистецької діяльності виконавці називалися: гудець (музикант і співак), плясець (танцюрист), півець (співак). Були й назви музикантів залежно від музичних інструментів: свирець (свирільник), сопільник, трубник тощо.
З поширенням християнства народні музики стали переслідуватися церковниками, проте не втрачали популярності в народі.
Писемні пам’ятки рясніють негативними описами народних ігрищ та застереженнями типу:
«Гудця й свирця не вводи в дім глуму ради», «Як плясці, або гудці, або хто інший закличе на ігрище, або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючись». Суворі проповідники так висловлювали свої догани тим, хто полюбляв подібні веселощі: «Диявол обдурює такими й іншими звичаями, всякими хитрощами переваблює нас від Бога; трубами й скоморохами, гуслями і русаліями». Церковний спів почав поширюватися в Україні під впливом візантійського і болгарського богослужіння.
На фресках Софії Київської зображено цілий музичний ансамбль з одинадцяти осіб. Тут видно вісім музичних інструментів: орган, флейта, литаври, труби, лютня, щипкова ліра, дзвони та парні барабанчики.
Сопілка – один із найдавніших інструментів (рід флейти). Її різновидами є гуцульська теленка, денцівка, зубівка, флояра.
Трембіта – духовий музичний інструмент. Довжина її досягає чотирьох метрів. Трембіта видає найсильніший звук, який чути далеко в горах. Вона поширена переважно в Закарпатті, Буковині, Гуцульщині.
Кобза – щипковий інструмент, подібний до лютні, яка з’явилася в пізньому середньовіччі й побутувала в багатьох народів Європи та Азії. Кобзоподібні інструменти були відомі вже в Київській Русі: зображення подібного інструмента є на фресці в Софійському соборі. Вважалося, що кобза вигадана самим Богом, а грають на ній святі люди.
Бандура відома з 15 ст. і побутувала поряд із кобзою аж до 18 ст., коли витіснила кобзу майже зовсім. Із того часу її іноді також називають кобзою. Принцип звукоряду в бандурі подібний до стародавніх гуслів.
Ліра в Україні поширилася переважно в 17 ст., хоча в Європі існувала близько тисячі років тому. Своєрідність побудови ліри сприяє легкому освоєнню цього інструмента сліпими лірниками: клавіші допомагають вкорочувати струну, а ручка, яку обертає музикант, механічно видобуває звуки.
Волинка – народний духовий інструмент, виготовлений з міха (мішка зі шкіри) або пузиря тварин із вставленими в нього трубками. Звук видобувається шляхом надування і натискання на міх. Назва волинки походить від місцевості, де вона побутувала (Волинь).
Існують інші назви цього інструмента: коза, дуда. Поширений був переважно в місцевостях, де було розвинуте тваринництво, серед чабанів у всіх європейських народів, особливо шанувався шотландцями.
Ріжок – невеличкий конічний інструмент, що виготовлявся з рогу тварин, або дерева. Використовувався як пастухами, так і мисливцями. Навіть московський цар Петро І полюбляв слухати українські й польські пісні – він тримав при собі музиканта, який грав на ріжку під час занять Петра. Цимбали – струнний інструмент, звук на якому видобувається за допомогою ударних паличок. Входив до складу троїстих музик. Троїсті музики – це своєрідні ансамблі з трьох інструментів. Склад троїстих музик часто варіювався: скрипка, бубон (або великий барабан) з басолею (басом) або з цимбалами, гармошкою тощо.
Своїм корінням народні інструменти України сягають часів Київської Русі. Давньоруський гудок, гусла, поздовжні флейти, сопілка, бубон – усі ці тогочасні інструменти увійшли до музичної культури російського, українського і білоруського народів.
На конструкції музичних інструментів України, їхньому вигляді і навіть у назвах позначилися взаємозв’язок і взаємовплив культур різних народів. Важливим є те, що до скарбниці українських народних інструментів увійшли ті, що століттями виготовлялися і вдосконалювалися українськими майстрами, передавалися від покоління до покоління, широко розповсюдилися серед населення.
Музичні інструменти, як і вся культура українського народу, мають у своїй біографії драматичні і навіть трагічні сторінки. Тож не дивно, що ще два-три десятиліття тому багато самобутніх інструментів вважалися назавжди вибулими з ужитку.
