Свято першого снопа – обряд, в основі якого лежить народна традиція зажинків. За народними уявленнями, обрядові дії, пісні тощо могли забезпечити добре збереження врожаю.
Вийшовши в поле на зажинки, господиня розстеляла скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. На узбіччі вона зупинялася і тричі вклонялася ниві, промовляючи: «Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати». Жнива починали в так звані легкі дні – вівторок, п’ятницю. Бажано було також, щоб це збігалося з молодим місяцем. Як правило, починав косити найшанованіший у селі чоловік, у якого в руках робота «кипіла». Щоб не боліла спина, за пояс втикали гілку ясеня або дуба.
У деяких місцевостях перший зажинок робила господиня. Трьома захватами лівої руки вона стинала одну жменю, потім іншу і клала їх навхрест на обочині. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Іноді першу жменю відносили до комори, де вона лежала аж до Нового року. Напередодні цього свята її вносили до світлиці, щоб поворожити на багатий урожай.
Перший сніп, який обмолочувався окремо, ставили в хаті на почесному місці під образами – покуті. Зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Інколи зажинки робили у присутності священика.
Робили ще й «закрутку», щоб рука лихої людини не могла зіпсувати хліба: коли жінки приходили в поле на зажинки, одна з них, узявши жменю колосся, закручувала його вузлом. Інші в цей час співали пісень.
