Переддень Різдва (6 січня) починався з появою на небі першої зірки. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – щоб вони добре неслися наступного року. Якщо у господарстві були бджоли, господар, надягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.
Поширеним був звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса, який називали дідух, колідник, коляда. Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю.
Вважалося, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяє врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті снопи.
Господар у цей день курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. У Святвечір гостювати, як правило, не ходили, бо це свято вважали суто родинним.
Перед самою вечерею запалювали воскову свічку й усі разом голосно молилися, у молитвах згадували також померлих родичів. Після молитви ділилися один з одним принесеною з церкви просфорою.
Традиція вимагала готувати чітко визначену кількість і страв – дванадцять пісних, приготованих на олії. Найважливішою стравою на столі була кутя – найголовніший символ усіх Різдвяних свят. Крім куті зазвичай подавали рибу, борщ із вушками, начиненими грибами, голубці з грибною підливкою, пироги з капустою, гречкою... Пили узвар 11 сухофруктів. На солодке ласували пампушками, начиненими фруктовим варенням з тертою булкою або маковою начинкою.
Обов’язково на святковому столі мали бути свічка, сіль, часник (його клали на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів), якщо когось із родини не було вдома, для нього ставили миску і клали ложку.
По вечері діти відвідували своїх хрещених, дівчата ворожили. Наставала чарівна Різдвяна ніч, коли не можна було спати, бо все щастя проспиш.
