Кінь – символ багатства, могутності, швидкості, волі, вірності й відданості. Здавна коней дуже шанували, адже їхня роль у господарстві та житті людини була неабиякою.
Червоний кінь уособлює вогонь і переносить душі небіжчиків у вирій. Вороний кінь – це нічне зоряне небо, що є царством душ померлих. Білий кінь – уособлення божественного світу предків. При храмі бога Світовида тримали білого коня, з яким ворожили, підводячи до трьох рядів списів: якщо кінь спотикався на ліву ногу, це вважалося поганою прикметою, на праву – доброю. Під час святочних ворожінь у селах коневі зав’язували очі, сідали на нього задом наперед і дивилися, куди він піде: у тій стороні дівчину чекає суджений.
Кінський череп використовувався як оберіг від нечистої сили. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб усе родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні від чарівників та злих сил. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний чорт не зміг її зруйнувати. Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очниці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу.
Із цими віруваннями пов’язаний звичай прикрашати дах будівлі кінськими головами, зверненими у протилежні боки. У деяких місцевостях подібними фігурками декорували бокову опору мисника для посуду.
Загальнопоширеним було вірування, що знайти в дорозі підкову є доброю прикметою. Не тільки на селі, а й у містах існував звичай прибивати підкову до порога, щоб усі лише з добром йшли до хати. Підкова, прикріплена до порога стайні, охороняла коней від злодіїв, а вкинута в дійницю – корів від відьом.
Водночас кінь уособлював і нечисту силу, яка могла перевтілюватися в цю тварину. Відомою є казка про відьму, яка обернулась на коня і була покарана – їй підкували руки й ноги.
