Ящірка – тварина, яку народна традиція відносить до розряду гадів. Коли вперше побачать навесні ящірку, то відбивають у неї хвоста, зберігають його й носять на шиї проти пропасниці. Якщо на відбитий у ящірки хвіст не наступити ногою, то з нього виросте гадюка. Брати ящірку в руки – гріх, а хто візьме, то мусить мити їх доти, доки піде кров.
У ящірках убачали душі померлих, тому при зустрічі з ящірками бажали душі вічного спокою. Убивати ящірку вважалося гріхом. Вірили, що, коли вбити ящірку-самця, помре батько, а якщо самицю – мати. Кажуть, що Сонце плаче, коли бачить убиту ящірку, тому її треба закопувати в землю.
Вважалося: якщо ящірка загляне у вікно будинку, то вона загине. Якщо ящірка лежить біля хати доверху черевом, то станеться пожежа. Побачивши навесні першу ящірку, треба розстелити пояс і перегнати її через нього, а потім надягти на себе – тоді не болітиме поперек. Проти головного болю саджали ящірку за пазуху або в шапку, яку потім разом із нею надягали на голову. Хворого на пропасницю обкурювали шкірою ящірки або вішали йому на шию вбиту ящірку, яку хворий потім зривав й викидав, – коли ящірка висихала, хвороба минала. Хворим дітям давали пити воду із золою від спаленої ящірки.
