Ім’янаречення – давній звичай, пов’язаний з вибором імені для новонародженого. Був відомий також під назвою «йти за іменем» і переважно поширений на Волині та Харківщині. Це найдавніший спосіб вибору імені, у якому брала участь баба-повитуха. Пізніше ім’янаречення стали пов’язувати з хрещенням – «йти за молитвою». На Чернігівському Поліссі й Полтавщині ім’я обирала баба-повитуха разом з кумами; на Наддніпрянщині й Південній Україні – тільки куми. Баба-повитуха, або ж повитуха з кумами, чи самі лише куми йшли з подарунками (хлібом, пшоном та куркою) до священика, щоб одержати ім’я для дитини. Причому воно обов’язково мало сприяти щастю та добробуту новонародженого, а таким могло бути або ім’я святого, день пам’яті якого мали відзначати найближчим часом, або ім’я відомої людини.
Часом позашлюбній дитині давали негарне ім’я на знак її незаконного народження. Дуже рідко, але траплялося, що священик, перебуваючи в поганих стосунках із родиною новонародженої дитини, негарно називав її на свій розсуд. Поняття «негарне ім’я» було окремим для кожного села чи регіону, бо здебільшого асоціювалося з конкретними людьми: пияками, злодіями тощо.
