Чумакування


Проводи чумаків за сіллю
Проводи чумаків за сіллю.

Одним із найдавніших і найвагоміших допоміжних занять українців було чумацтво. Початки цього заняття сягають доби Київської Русі. Так, у «Літописі Руському» згадуються прасоли, що займалися транспортуванням солі з Прикарпаття. В 14–15 ст. чумацтво перетворилося на промисел, тобто стало важливим джерелом заробітку значної частини населення. З того ж часу в письмових пам’ятках фігурує основний засіб транспорту українських чумаків – «мажа».

Чумацтвом займалися переважно селяни і козаки, подекуди – міщани, духовенство, поміщики.

«Мажа» – це великий віз із дерева, в який впрягалася пара волів.

У добу середньовіччя основною продукцією їхньої торгівлі були сіль і риба. їх транспортували в найвіддаленіші куточки України, а також у Росію, Литву, Польщу та інші країни Європи: сіль – із Прикарпаття і Криму, рибу – з Криму, пониззя Дніпра і Дону. З розвитком промисловості й товарно-грошових відносин асортимент товару значно розширився, а маршрути чумаків набули переважно південного напрямку. Чумаки доставляли до чорноморськоазовських портів великі партії зерна, будівельних матеріалів та інших вантажів, а на зворотному шляху вивозили – сіль і рибу.

Чумацький промисел був суто чоловічою сферою діяльності, що зумовлювалася трудомісткістю та небезпечністю праці. Щоб ним займатися, потрібно було мати насамперед воза («мажу», «паровицю») і бодай пару дорідних волів. Більшість чумаків володіли однією-двома парами тяглових тварин і відповідною кількістю «паровиць»; менша, заможніша частина – десятками волів і транспортнихзасобів. Бідніших селян часто наймали за погоничів тварин; це давало їм шанс у перспективі стати самостійним прасолом.

У далеку і небезпечну дорогу чумаки готувалися заздалегідь – ще взимку. Вони лагодили свої вози, виготовляли запасні частини (осі, дишла), замовляли в стельмахів нові колеса, відгодовували волів, запасалися дьогтем і харчами.

Як тільки з-під землі з першими весняними променями починала пробиватися трава, десятки чумаків на добровільній основі гуртувалися у так звані «валки». Об’єднаними зусиллями легше було долати степові простори, захищатися від татар, грабіжників чи навіть зграї вовків, допомагати один одному під час мандрівки. Валку, яка в дорозі розтягалася на сотні, а то й більше, метрів, очолював найдосвідченіший чумак – «ватажок». Він визначав маршрут подорожі, домовлявся за платню на водних переправах і митницях, визначав місця відпочинку і ночівлі, стежив за дотриманням учасниками походу дисципліни і порядку, був суддею при виникненні між чумаками суперечок тощо.

Довготривала мандрівка загострювала тугу кожного чумака за рідним краєм, домівкою, сім’єю, що знайшло яскраве відображення у багатій уснопоетичній творчості – чумацьких піснях, народних оповіданнях і переказах, прислів’ях і приказках. Велика залежність успіху чумака від здоров’я волів, як тяглової сили, прищеплювала особливу любов до цих тварин.

Втрата під час подорожі навіть одного вола вважалась великим лихом:

Ой я, чумак нещасливий,

Іду з корчми ледве живий,

Воли мої поздихали,

Воли ярмо поламали.

Ой я таки піддержуся,

Хоть під хуру, да наймуся.

Чужі воли буду гнати,

Та всетаки чумакувати!

Чумацтво належало до найпрестижніших видів заняття і промислу. Повагу до нього зумовлювали, з одного боку, відносна надійність заробітку, з іншого – працелюбність, сумлінність, доброта, лагідність, щирість та інші позитивні риси характеру прасола. Тому в середньовіччі майже всі юнаки мріяли стати якщо не лицарем-козаком, то бодай чумаком. Та далеко не кожному щастило досягти своєїзавітної мети – не лише через об’єктивні соціально-економічні перепони, а, скоріше, через неспроможність подолати складні дорожні й психологічні випробування.

Розвиток у другій половині 19 ст., особливо в 60–90-х роках, економічно рентабельнішого транспорту – залізничного – спричинив швидкий занепад і зникнення чумацького промислу. Напередодні Першої світової війни ним займалися лише поодинокі селяни центральних районів і Півдня України. І все ж, незважаючи на це, чумацтво було однією з найколоритнішихділяноку виробничогосподарській діяльності українців, позначилося на розвитку певних галузей традиційної культури – народній медицині й ветеринарії, звичаях та обрядах, уснопоетичній творчості, мистецтві тощо.

Залиште свій коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Коментар буде опубліковано після перевірки модератором

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)