Бджільництво належить до найдавніших занять українців.
Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.
Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких можна виділити три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.
Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям; в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім’ї.
Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним способом у лісах, на висоті 4–6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу – бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору – важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.
У 14 ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Бджіл утримували у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду – прообраз майбутнього вулика – прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Так започатковувався наступний етап розвитку – вуликове бджільництво. Удосконалювався спосіб збирання меду. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.
Український учений Петро Прокопович сконструював рамковий вулик і вперше у світі отримав чистий стільниковий мед без попереднього винищення бджіл.
Найсуттєвішою віхою в історії бджільництва був винахід 1814 року рамкового (втулкового) вулика, особливість якого полягала в тому, що під час медозбору вощина не руйнувалася, а крім того, забезпечувався добрий догляд за комахами.
