A PHP Error was encountered

Severity: Warning

Message: Trying to access array offset on value of type bool

Filename: friendly_urls/index.php

Line Number: 2449

ᐈ Discover – пізнавальний інтернет журнал про довколишній світ https://discover.in.ua/ Пізнавай світ разом з інтернет-журналом Discover ✅ Цікаві факти про тварин і рослин ▶ Динозаври ▶ Невідома історія на discover.in.ua Tue, 28 Feb 2017 01:12:36 +0200 en-ru MaxSite CMS (http://max-3000.com/) Copyright 2024, https://discover.in.ua/ <![CDATA[Договірні статті українських гетьманів із Московською державою]]> https://discover.in.ua/page/dogovori-z-moskovskoju-derzhavoju https://discover.in.ua/page/dogovori-z-moskovskoju-derzhavoju Tue, 28 Feb 2017 01:12:36 +0200
Сторінка з україно-російської угоди 1654 р
Сторінка з україно-російської угоди 1654 р.

Україно-російська угода 1654 р. вважалася безстроковою, але через тогочасну персоніфікацію міждержавних відносин з обранням кожного нового українського гетьмана вона перезатверджувала всі гетьманські статті, які складалися з основного договору 1664 р. і нових додаткових умов.

1659 р. – Переяславські статті (Ю. Хмельницький)

1663 р. – Батуринські статті (І. Брюховецький)

1665 р. – Московські статті (І. Брюховецький)

1669 р. – Глухівські статті (Д. Многогрішний)

1672 р. – Конотопські статті (І. Самойлович)

1674 р. – Переяславські статті (І. Самойлович)

1687 р. – Коломацькі статті (І. Мазепа)

1709 р. – Решетилівські статті (І. Скоропадський)

Обсудить]]>
<![CDATA[Військо Запорозьке – перша держава українців]]> https://discover.in.ua/page/vijsko-zaporozke-derzhava-ukrayinci https://discover.in.ua/page/vijsko-zaporozke-derzhava-ukrayinci Fri, 19 Aug 2016 10:22:30 +0200
Іван Богун, побратим Хмельницького, зразок козака-лицаря
Іван Богун, побратим Хмельницького, зразок козака-лицаря.

Під час національно-визвольної війни (1648–1657 рр.) серед українського козацтва вперше в історії нашої країни виникла ідея незалежної української держави.

Після того як частина земель була звільнена від поляків, перед молодою державою постали непрості завдання. Потрібно було забезпечити правопорядок, захистити жителів і налагодити економіку в країні.

Петро Могила
Петро Могила, засновник (1632 р.) Києво-Могилянської академії, культурного і освітнього центру Східної Європи.

Особливістю нової держави було те, що вона виросла із Запорозької Січі і отримала у спадок його традиції і звичаї. Територія Української держави простягнулася майже на 200 тис. кв. км і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя і Степу. На цих землях проживало понад 3 млн осіб. Держава, у якій правили гетьмани і козацька старшина, трималася більше ста років.

Територія держави, на зразок козацького війська, розділялася на полки і сотні.

Гетьман Петро Дорошенко
Гетьман Петро Дорошенко намагався зберегти Україну від хаосу і відродити її незалежність. Після підписання поляками Андрусівського миру Дорошенко виступив проти них. Щоб привернути козаків, погодився на регулярне скликання Військової Ради, почав створення найманих військ – сердюків.

Це давало змогу за необхідності швидко зібрати народ на боротьбу. Головним органом влади у Війську Запорозькому була Військова, або Генеральна рада, на якій право голосу мало все військо, до останнього козака.

Рада вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Усі посади у державі, від сотника до гетьмана, були виборні. Головою і правителем України був гетьман. Він був головнокомандуючим, скликав ради, завідував фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальні для всіх закони – універсали. Грошовими коштами держави спочатку займався сам гетьман, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки і витрати військової скарбниці. Скарбниця поповнювалася від продажу землі, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, із торгівлі і податків. Національна армія будувалася на організаційних принципах Запорозької Січі.

Іван Самойлович
Гетьман Іван Самойлович посилив контроль над запорожцями, намагався отримати владу над Україною, з 1674 р. боровся проти Дорошенка, турок, підтримував перехід на Лівобережжя і Слобожанщину.
Її ядро складало реєстрове і запорозьке козацтво, навколо якого об’єдналося повстале селянство і городяни. Армія формувалася з добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольного руху сягала 100–150 тис. осіб. У критичних (військових) ситуаціях всю владу приймала старшинська рада і сам гетьман. Поступово гетьманська посада перестала бути виборною, її передавали у спадок. Зростала напруга між бідним і багатим козацтвом, між міським населенням і правлячою козацькою верхівкою. Розбіжності в інтересах козацтва, міщан, селян і духовенства викликали Руїну (1657–1687 рр. або 1663–1687 рр.), громадянську війну в Україні.

А Ви знали, що...

Гетьманщиною у ХУ–XIX ст. називали центральні українські області: Київську, Полтавську, Сумську, Черкаську і Чернігівську. Поляки називали володіння Війська Запорозького Україною, росіяни – Малоросією.

Обсудить]]>
<![CDATA[Цікаві факти з історії козаччини]]> https://discover.in.ua/page/cikavi-fakti-z-istoriyi-kozachchini https://discover.in.ua/page/cikavi-fakti-z-istoriyi-kozachchini Fri, 29 Jul 2016 23:05:55 +0200 Цікаві факти з історії козаччини
  • Майже всі козацькі старшини за часів Богдана Хмельницького були освіченими людьми. Вихованці європейських університетів і колегіумів працювали в державних, судових, гетьманських, полкових, сотенних канцеляріях, були вони і серед простих січовиків. Наприклад, Станіслав Морозовицький на початку 17 століття закінчив Падуанський університет, Максим Кривоніс, можливо, студіював у Лейдені, а родич гетьмана Іван Хмельницький навчався у Кенігсберзькому університеті.
  • Богдан Хмельницький брав шлюб тричі. Його першою дружиною і матір’ю всіх дітей гетьмана була Ганна Сомківна – донька багатого переяславського купця. Ганна передчасно померла. Другий шлюб на початку 1649 року зв'язав Хмельницького з колишньою жінкою його ворога Чаплинського – Мотроною, найбільшим коханням у житті гетьмана. За підозрою у зраді в травні 1651 року її було страчено сином «батьки Хмеля» Тимошем. Улітку 1651 року гетьман одружився втретє з корсунською міщанкою Ганною Золотаренківною. Ця розумна та прониклива жінка стала радницею Хмельницького та розпорядником сімейного скарбу. Ганна надовго пережила чоловіка; у 1671 році вона постриглася в черниці Києво-Печерського жіночого монастиря, узявши у чернецтві ім я Анастасія. Великий гетьман мав двох синів і чотирьох дочок, але їх долі склалися так, що шляхетний рід Хмельницьких згас ще до кінця 17 століття.
  • 25 серпня 1657 року Богдан Хмельницький був похований у місті Суботові, в Іллінській церкві, яку він сам і збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Але після смерті забальзамоване тіло гетьмана зникло, і досі невідомо, де саме воно є. Існує дві версії цієї події – польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив із гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає: мовляв, тіло Богдана було перепоховано вірним Лавріном Капустою, щоб не допустити над ним ніякої наруги. Нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході козацьких війн загинули. Припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху великого гетьмана могла бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова, але доказів цьому поки що немає.
  • Підписаний обома сторонами текст Переяславської угоди, за якою Україна та Московія заключили військово-політичний союз, так і не вдалося знайти в архівах. Російські та українські історики досі сперечаються про її зміст, спираючись на чернетки угоди. Дійсність же була такою: козаки привезли до Москви проект договору, за яким Україна віддавалася під протекторат Москви зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького – тобто фактично зі збереженням основ державної самостійності. Московське посольство ж одразу після Переяславської Ради почало збирати по українських містах і містечках письмові заприсягання на вірність московському цареві. Частогусто це робилося по кабаках, за дрібні гроші. За їхнім ствердженням, заприсяглися майже 123 тисячі осіб, що, на погляд московітів, давало право царю перетворити країну на частину російських володінь. У той же час відмовилася від присяги значна частина старшини, зокрема Іван Богун, Осип Глух, Іван Сірко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Уманський та Кропивнянський полки, а у Полтавському полку царських представників до того ж пригостили киями. Не присягнули також уся Запорожська Січ, ряд міст, зокрема, Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим, видатним церковним діячем.
Обсудить]]>
<![CDATA[Яків Бородавка-Неродич (?-1621)]]> https://discover.in.ua/page/jakiv-borodavka-nerodich-1621 https://discover.in.ua/page/jakiv-borodavka-nerodich-1621 Fri, 17 Jun 2016 00:13:20 +0200
А. Монастирський. «У погоні за татарином»
А. Монастирський. «У погоні за татарином»

Цей козацький старшина був обраний запорозьким гетьманом після Самійла Кішки. У 1618 році, одразу, як було укладено Деулінське перемир’я, польський уряд вирішив скоротити кількість реєстрового козацтва, щоб повернути частину січовиків у кріпосний стан. Козаки, яких очолював гетьман П. Сагайдачний, довго сперечалися, не бажаючи підкорятися новим вимогам уряду. І не дивно – тільки на переговори їх зібралося понад 10 тисяч, а в реєстрі треба було залишити тільки три тисячі осіб. Проте угоду було таки підписано. Після того, як королівські комісари поїхали до Варшави, Сагайдачний направився на Січ, удаючи, нібито збирається виконати пункти угоди та спалити «зайві» козацькі чайки. Запорожці збунтувалися проти свого ватажка, і на Низу з’явився свій, нереєстровий, гетьман. Ним став Яків Неродич, що мав прізвисько Бородавка.

Тим часом виявилося, що польський уряд дуже поспішив зі скороченням козацької армії. Турецький султан вирішив перетворити Польщу на одну зі своїх провінцій і кинув на королівство півмільйонну армію в той час, як під рукою короля Сигізмунда III було тільки 57 тисяч військових.

Син і спадкоємець короля Володислав вирішив звернутися по допомогу особисто до Сагайдачного, якого знав ще з часів московського походу 1617–1618 років. Однак гетьман не збирався так задарма допомагати гоноровитим сусідам. Він висунув польському уряду власні вимоги, за виконання яких обіцяв приєднатися зі своєю армією до польського війська. Отримавши згоду, Сагайдачний зайнявся офіційним оформленням угоди, а на Молдавію козаків повів Яків Бородавка.

Трохи пізніше проти турок виступив і сам гетьман, зібравши сорокатисячну козацьку армію. Після з’єднання з військом «конкурента», прибічники Сагайдачного стали докоряти Неродичу, що він погано розпорядився походом, не підготував достатньо припасів і втратив надто багато людей. Після цього Бородавку скинули з гетьманства, судили й прирекли до страти. Що ж до Сагайдачного, то він уважав за краще не заступатися за нереєстрового ватажка. Якова Неродича стратили під Хотином, і влада над козацтвом знову опинилася в руках Сагайдачного.

Обсудить]]>
<![CDATA[Дмитро Гуня (кінець 16 – перша половина 17 ст.)]]> https://discover.in.ua/page/dmitro-gunja-kinec-16-persha-polovina-17 https://discover.in.ua/page/dmitro-gunja-kinec-16-persha-polovina-17 Fri, 17 Jun 2016 00:10:15 +0200 Козак Мамай

Один із керівників селянсько-козацьких повстань в Україні в 30-х роках 17 століття Дмитро Гуня народився, ймовірно, на Київщині, у козацькій родині. Подробиць його біографії нам відомо небагато. Кілька років поспіль він очолював походи запорожців проти Туреччини і Криму. У 1637 році приєднався до повстанців і скоро був обраний полковником війська гетьмана Бута, як прозвати Павла Павлюка.

Шостого грудня того ж року козаки зазнати поразки під Кумейками. Гетьман потрапив у полон, і тоді запорожці згуртуватися навколо енергійного й швидкого розумом Гуні. Під його проводом козаки захопили польську артилерію і змогли прорватися на Січ, де в січні 1638 року старшина проголосила відчайдушного ватажка кошовим отаманом. Гуня виправдав довіру товариства, вщент розбивши каральний загін, який польський уряд надіслав знищити Січ, після чого взяв участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Карпа Скидана та Якова Острянина.

Гуня домовився про допомогу з боку донських козаків і кримського хана, після чого вирушив у черговий похід, узяв під свій контроль русло Дніпра від Кременчука до Трипілля, узяв участь у битві під Лубнами.

Коли Острянина почати переслідувати невдачі, частина козаків вирішила, що повстання провалилося, і відступила на Слобідську Україну. Але ще 20 тисяч козаків забажати продовжувати боротьбу; вони обрали своїм гетьманом Дмитра Гуню і в гирлі Сули, на місці впадіння до неї річки Старець, розкинули свій табір. Від червня і до кінця липня 1638 року козаки тримали оборону проти польських військ. У таборі не вистачало харчів і фуражу, тож Гуня нарешті був змушений запропонувати ворогові укласти перемир’я. Але поляки на цю пропозицію не пристати.

Наприкінці липня до оточеного табору пробилася чимала група козаків, але на загальному становищі війська Гуні це не позначилося. Частина старшини вирішила розпочати переговори про здачу. Гуня розумів, що в таборі знайдуться зрадники, які забажають купити життя ціною його власної голови. Тому, зібравши невеличкий загін перевірених вояків, проти ночі на 28 липня 1638 року знаменитий ватажок прорвав кільце оточення і відійшов на Запорожжя.

Останнє, що відомо нам про життя Дмитра Гуні, – це те, що в 1640 році він очолював спільний похід донських і запорозьких козаків проти Туреччини. Що сталося з ним потім – невідомо.

Обсудить]]> <![CDATA[Марко Жмайло-Кульчицький (кінець 16 – перша половина 17 ст.)]]> https://discover.in.ua/page/marko-zhmajlo-kulchickij-kinec-16-st https://discover.in.ua/page/marko-zhmajlo-kulchickij-kinec-16-st Fri, 17 Jun 2016 00:05:44 +0200 козак

Марко Жмайло-Кульчицький був обраний гетьманом козацтва восени 1625 року. Тоді він на чолі загонів запорожців дав відсіч тридцятитисячному війську під керівництвом польського коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. До козаків приєдналися повсталі селяни, і тому загальна кількість українського війська становила майже двадцять тисяч осіб. 26 вересня біля гирла правої притоки Дніпра ріки Цибульник відбулася запекла битва. Військо Жмайла добряче знекровило поляків, після чого гетьман дав наказ запорожцям відступити до Курукового озера і там стати укріпленим табором.

Поляки кілька разів намагалися узяти «вороже гніздо» штурмом, але кожного разу козаки відкидали нападників. Зрозумівши безнадійність свого становища, Конецпольський вирішив піти із січовиками на переговори. П’ятого листопада 1625 року частина козацької старшини зрадила свого гетьмана, і булава перейшла до рук М. Дорошенка. Що сталося з Марком Жмайлом далі – невідомо. Історія зберігає свої таємниці і неохоче їх розкриває.

Обсудить]]> <![CDATA[Григорій Чорний (?-1630)]]> https://discover.in.ua/page/grigorij-chornij-1630 https://discover.in.ua/page/grigorij-chornij-1630 Sat, 05 Mar 2016 22:37:15 +0200
С. Васильківський. Сурські пороги на Дніпрі.
С. Васильківський "Сурські пороги на Дніпрі".

У 1620 році козаки вчинили в Стамбулі погром нечуваного розмаху. Султан у відповідь вирішив здійснити блокаду Дніпровського лиману, щоб жодна чайка не проскочила до Чорного моря. Понад триста турецьких військових суден зібралися під Очаковом; здавалося б, шлях до моря для козаків закритий назавжди, але... Лицарі степу та їхній кошовий отаман Григорій Чорний притримувалися власної думки щодо цього.

Козаки жартували, що їхній ватажок «почорнів у Чорному морі», бо брав участь майже у всіх морських походах. Кошовий отаман був людиною надзвичайної фізичної сили і відзначався нестямною відвагою під час бою та феноменальним везінням. Тож не дивно, що козаки всіляко підтримували свого ватажка.

Григорій Чорний разом із Михайлом Дорошенком у 1628 році брав участь у поході проти кримських татар. Він збудував на Січі дві ескадри: коли одна поверталася з моря, друга «заступала на чергування». Дійшло до того, що в Стамбулі почали побоюватися, як би запорозькі відчайдухи остаточно не перебратися на чорноморське узбережжя. Тому турецькі адмірали і намагатися «закрити» лиман своєю армадою.

Тут Чорний щиро обурився: хто ж є справжнім господарем Чорного моря?! Навесні 1624 року він вирішив позбутися блокади. Козацький флот складався зі 102 чайок. Першим по турках ударив передовий загін козаків, який не стільки штурмував галери, як рубав їхні весла, обливав дьогтем й підпалював. Головні ж сили Чорного обстріляли турецький флот і пройшли між турецькими кораблями у відкрите море. Армада кинулася навздогін. Кошовий отаман, добре знаючись на місцевих умовах, заманив важкі галери на мілину. Три кораблі «сіли» на підводні піщані коси і стати легкою здобиччю козаків.

Після бою, що тривав кілька днів, козацька ескадра прорвалася на морські простори, похазяйнувала на болгарському узбережжі, дійшла до Босфору і щасливо повернулася на Січ, зберігши практично всіх людей і чайки.

У 1628 році, після загибелі Дорошенка, новим гетьманом реєстрового козацтва було обрано саме Григорія Чорного. Булава належала йому аж до 1630 року. Чорний притримувався політики узгодження своїх дій з урядом Речі Посполитої, бо вважав головним ворогом турків і татар. Це спричинило велике невдоволення серед нереєстрового козацтва.

У 1629 році й частина реєстровиків «утомилася» від політики Чорного і вирішила обрати нового гетьмана. Ним став Левко Іванович. Чорний тут же видав наказ: усі, хто намагається піти на Запорожжя, виключаються з козацького реєстру, проголошуються «зрадниками» і його особистими ворогами. Він заприсягся вести з ними жорстоку боротьбу і раптом прийняв унію, чому історичні документи не дають пояснень. У березні 1630 року, коли в Україні спалахнуло повстання Тараса Трясила, Григорій Чорний потрапив у Черкасах у полон до бунтівників.

Обсудить]]>
<![CDATA[Іван Сулима (?–1635)]]> https://discover.in.ua/page/ivan-sulima-1635 https://discover.in.ua/page/ivan-sulima-1635 Fri, 05 Feb 2016 12:23:15 +0200
Іван Сулима
Іван Сулима

Рід, до якого належав славетний воїн Іван Сулима, простежується від часів Київської Русі. У 15 або на початку 16 століття пращури козацького ватажка здобули шляхетство, стали власниками маєтків у Кременецькому повіті на Волині, заснували нові поселення на Подніпров’я Майбутній гетьман народився в другій половині 16 століття в Рогощі. Спочатку він служив помічником урядника баришівських і бориспільських володінь Софії Данилович, а в 1615 році став управителем переяславських маєтків коронного гетьмана Жолкевського, який подарував Сулимі села Лебедин, Кучаків та Сулимівку. Здавалося б, подальша доля шляхтича має бути спокійною і поміркованою. Але Сулима примудрився посваритися зі своїм високим покровителем, кинув усе своє майно і подався на Січ. Там він завдяки неабиякому розуму та рідкісній фізичній силі швидко здобув чималий авторитет. Двічі він із невеликими загонами козаків навіть руйнував околиці Стамбула, а всі морські походи за участю цієї людини, здавалося, були приречені на успіх.

Загони Сулими неодноразово виручали бранців, які піднімали бунти на турецьких галерах. Так сталося, наприклад, у 1620 році, коли січовики визволили 200 невільників-поляків і понад 70 українців. Завдяки записам литовського князя Альбрехта Радзивілла історики довідалися, що козацький ватажок подарував Римському Папі Павлу V300 полонених турецьких яничар, яких січовики захопили під час повстання на галері в Середземному морі. Саме тоді козак одержав золоту медаль із портретом Павла V.

Якими шляхами водила по світах доля впертого шляхтича, ми можемо тільки гадати. Існують відомості, що й сам він не минув долі бранця, провів роки у полоні, вирвався з каторги і через Європу повернувся додому. Не дивно, що козаки неодноразово обирали Сулиму кошовим отаманом, а згодом гетьманом.

Після Хотинської війни 1621 року польський король Сигізмунд III не виконав своїх обіцянок про розширення козацьких прав і привілеїв. Як повелося, січовики намагалися виправити цю несправедливість на власний манер – повстанням. Тож у 1623 році князь Юрій Збаразький закликав уряд Речі Посполитої приборкати непокірних, які «позабули віру і підданство, створюють собі окрему Річ Посполиту, посягають на життя і маєтки невинних людей». У той же час збільшилася кількість походів запорожців проти кримських татар. При підготовці однієї з таких операцій січовики вирішили вручити Сулимі гетьманську булаву. Тож 29 грудня 1628 року Іван Сулима, відправляючи листа литовському князю Альбрехту Радзивіллу, підписався під ним як запорозький гетьман.

Сулима був супротивником походу на Крим, однак підкорився рішенню товаришів, які обрали його ватажком у цій операції. Наприкінці травня 1629 року 800 козаків на чайках вийшли в море, основна ж маса січовиків вирушила сушею до татарської фортеці Іслам-Кермен. Одразу ж після того, як військо Сулими переправилося через Дніпро, серед старшини почалася сварка через вибір подальшого маршрута. Під Перекопом конфлікт набув такої гостроти, що січовики скликали нову Раду, відібрали булаву у Сулими і обрали новими гетьманами реєстрового та нереєстрового козацтва Григорія Чорного і Тараса Федоровича.

Хотинська битва
Хотинська битва

Після повернення на Січ кошовий отаман Іван Сулима, як і раніше, керував морськими експедиціями козаків.

Проти ночі з 11 на 12 серпня запорожці непомітно оточили фортецю із залогою із польських та німецьких жовнірів і вдерлися на територію фортеці з різних боків. Уже через пару годин залога припинила своє існування. Січовики зруйнували вали і спалили саму фортецю: «Щоб біля порогів і згадки не лишилося про поляків».

Однак селяни та міщани не надали підтримки бунтівникам, а польський уряд відправив велику каральну експедицію. Сулима зі своїм військом був змушений відступити в табір на одному з островів на Запорожжі. Проти повстанців вирушив Адам Кисіль, який тимчасово виконував обов’язки коронного гетьмана.

Почав він із того, що під виглядом втікачів від татар заслав до табору Сулими своїх людей. Із настанням холодів у повстанців почали закінчуватися харчі та паливо; запорожці стали виказувати невдоволення, чим і скористалися зрадники. Вони схопили козацького ватажка разом із його прибічниками і видали Киселю, а чайки спалили. Тих, хто підтримував Сулиму, стратили на місці; лише самого козацького гетьмана з п’ятьма найближчими товаришами відправили до Варшави. Сейм засудив усіх до страти: козаки добряче дошкулили уряду Речі Посполитої, до того ж розправи над запорожцями постійно вимагали турецький і татарський посли.

Через кілька днів усіх було страчено, їм відтяли голови, а потім четвертували і розвісили шматки тіл на міських мурах. Польський уряд вважав, що це налякає запорожців і відверне їх від походів на Чорне море. Однак, як виявилося згодом, прихильники «жорстких заходів» помилялися.

В 1635 році сейм ухвалив закон «Про припинення козацького свавілля». Згідно з ніш, кількість реєстрових козаків зменшувалася на дві тисячі, а один із коронних польських полків був зобов'язаний постійно перебувати на Січі, щоб «свавільники» не могли скликати своєї ради. Зв’язки між Запорожжям і волостями було взято під жорсткий контроль. Сейм також ухвалив будівництво фортеці в урочищі Кодак, який давав можливість тримати під наглядом гирло ріки Самари (саме там будувалися козацькі чайки). Але фортеця проіснувала менше місяця і була вщент зруйнована. І зробили це саме загони Сулими, яким Кодак «заважав». До того ж на Січі відбулася Велика Рада, під час якої гетьманом було знов проголошено знаменитого ватажка. Він і очолив боротьбу проти шляхти.

Обсудить]]>
<![CDATA[Федір Полоус (кінець 16 – початок 17 ст.)]]> https://discover.in.ua/page/fedir-polous-kinec-16-pochatok-17-st https://discover.in.ua/page/fedir-polous-kinec-16-pochatok-17-st Fri, 23 Oct 2015 02:03:37 +0200
Федір Полоус
Федір Полоус

Даних про життя Федора Полоуса збереглося дуже небагато. Гетьманська булава побувала в руках цього козацького ватажка двічі – у 1595 та 1598 роках. Протягом деякого часу Полоус очолював реєстровий козацький гарнізон, який стояв на острові Хортиця.

Відомо, що майбутній гетьман зміг об’єднати реєстрових та нереєстрових вояків задля спільного походу проти Буджацької татарської орди. Категорично відкидаючи навіть можливість союзу з Річчю Посполитою, Федір Полоус у 1594–1596 роках узяв найактивнішу участь у повстанні під проводом Северина Наливайка.

У 1598 році Полоус, знову обраний гетьманом, підняв на Запорожжі повстання проти польського уряду. Історичних даних щодо подальшої долі цього козацького проводиря науковцям виявити не вдалося.

Обсудить]]>
<![CDATA[Матвій Шаула (?-1596)]]> https://discover.in.ua/page/matvij-shaula-1596 https://discover.in.ua/page/matvij-shaula-1596 Fri, 23 Oct 2015 01:50:17 +0200
Матвій Шаула
Матвій Шаула

Матвій Шаула був одним із керівників українського національно-визвольного повстання під проводом Северина Наливайка. До того, як Шаула піднявся на вищий щабель влади серед козаків, про нього дуже й дуже мало відомо. Заможний міщанин із Київщини, він раптово кинув свою оселю і пішов на Запорожжя, де протягом довгого часу вів життя простого козака, хоча й відзначився винятковою мужністю у боях. Улітку 1594 року Матвій Шаула приєднався до козацьких загонів гетьмана Григорія Лободи, воював проти польської шляхти на Брацлавщині та на Подніпров'я Восени наступного року він і сам очолив загін запорожців, з яким здобув Київ і вирушив у Білорусь: козацькому війську Наливайка була потрібна негайна допомога.

На Правобережжя Матвій повернувся тільки в січні 1596 року, а вже в березні повстанська громада зрозуміла: гетьман Лобода ні в якому разі не бажає йти на з’єднання із загонами Наливайка. Зібравшись разом, лицарі степу скинули Лободу, звинувативши його у зраді, і на його місце обрали Шаулу. 2 квітня 1596 року загін новообраного голови козацтва приєднався під Білою Церквою до повстанської армії. 23 травня в бою поблизу урочища Гострий Камінь Матвій Шаула отримав важке поранення – ядро з польської гармати відірвало йому руку. Тоді ж гетьманська булава «перекочувала» до Северина Наливайка.

Незабаром в урочищі Солониця, неподалік від Лубен, повстанці потрапили в оточення. 28 травня під час бою зрадники схопили Шаулу, Наливайка та Шостака й видали їх польському коронному гетьманові Жолкевському. Полонених було жорстоко страчено у Варшаві.

Обсудить]]>
<![CDATA[Яків Шах (друга половина 16 ст.)]]> https://discover.in.ua/page/jakiv-shah-druga-polovina-16-st https://discover.in.ua/page/jakiv-shah-druga-polovina-16-st Thu, 01 Oct 2015 19:00:29 +0200
Яків Шах
Яків Шах

Черкасець Яків Шах відомий як запорозький ватажок, гетьман низового козацтва (1577–1579), претендент на молдавський трон. Шах був побратимом Івана Підкови і разом із ним у 1577 році здійснив похід на Молдавію. Також запорозький ватажок багато разів ходив походами на поляків, у Туреччину та в Кримське ханство.

Свою військову кар’єру Яків розпочав на чолі козацького загону в київського воєводи Костянтина Острозького. Але після загибелі свого посла кримський хан попередив польського короля: якщо вбивцю не буде покарано, він особисто прийде в Україну за головою зухвалого козака Шах ледве встиг перебратися на Запорожжя, де став кошовим отаманом січового товариства Коли гетьман Ружинський передчасно пішов із життя, запорожці зібралися на раду і передали гетьманську владу Шаху.

У листопаді-грудні 1577 року новий гетьман, зібравши двотисячний загін, розгромив волосько-турецькі війська молдавського господаря Петра Мірчича Кривого, допоміг зійти на престол Молдавії своєму побратимові Івану Підкові, а сам повернувся на Січ. Коли ж наступного року Підкову було страчено, Яків вирішив помститися за товариша. Він організував другий молдавський похід, але потрапив у полон до поляків. Уряд Речі Посполитої засудив непокірного ватажка до довічного ув’язнення. Відбувати покарання Шаха відправили до Канівського монастиря, де козацький гетьман і помер.

Обсудить]]>
<![CDATA[Іван Підкова (?-1578)]]> https://discover.in.ua/page/ivan-pidkova-1578 https://discover.in.ua/page/ivan-pidkova-1578 Thu, 01 Oct 2015 18:43:13 +0200 Першу козацьку січ – засіку, заслін від нападу ворогів – було збудовано на околиці міста Черкаси, у районі Дахнівки, на березі Дніпра. Одного разу до козаків приєднався юнак-молдаванин на ім ’я Іван Сап ’яга. Отаману козаків Іван розповів, що його рідне село на березі річки Південний Буг неподалік від Умані спалили татари, а батьків і наречену захопили у полон. Тож юнак вирішив податися до козаків, щоб помститися ворогам.

Іван Сірко
Іван Сірко

Оскільки молдаван у ті часи називали волохами, спочатку козаки нарекли прибульця Волошеним. Прізвисько Підкова хлопець отримав пізніше – він виявився настільки дужим, що легко гнув і ламав однією рукою підкови. До наших часів зберігся лише один портрет цієї людини роботи невідомого митця початку 17 століття. На звороті є напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».

Іван Підкова відзначався винятковою силою, сталевою волею, метким розумом, здібністю до наук, хоробрістю, щирістю та відвагою. Він стверджував, що батько віддав його до однієї з перших в Україні шкіл у місті Острозі. Але татарська навала поставила хрест на навчанні. Тож довелося майбутньому гетьману вивчати зовсім інші науки.

І вивчився Підкова добряче. Починав він свою військову кар’єру звичайним козаком і пройшов славетний шлях аж до гетьмана Війська Запорозького. Багато разів водив він загони козаків на Очаків, Козлов, на Кафу – головний невільницький ринок кримського хана. У 1576–1577 роках вояки Підкови захопили Трапезунд, мало не зрівняли із землею Синоп, дійшли до самого Царграду. Під час таких походів було звільнено багатьох невільників, відібрано чимало награбованого добра. І завжди поруч із гетьманом були його січові побратими – Яків Шах, Гнат Сила, Самійло Кішка.

Будучи людиною, як на той час, освіченою та маючи великий військовий досвід, Іван Підкова добре знався на дипломатії сусідніх держав. Узявши до рук гетьманську булаву, він швидко знайшов слабке місце турецького султана – Молдавію. У 1577 році молдавські бояри, невдоволені правлінням ставленика турків Петра Мірчича Кривого, прохали допомоги в гетьмана Івана Підкови та отамана Якова Шаха. Козаки вирушили в похід, розбили військо Петра Кривого і 20 листопада 1577 року зайняли Ясси. 13 грудня 1577 року бояри проголосили своїм новим господарем... козацького гетьмана!

Петро Мірчич Кривий
Петро Мірчич Кривий

Державна діяльність Івана Підкови виявилася нетривалою, трохи більше року він правив Молдавією, але встиг за цей час сформувати уряд, де провідні посади займали перевірені соратники гетьмана Новий господар звільнив усіх в’язнів із тюрем в Яссах, почав видавати грамоти монастирям на володіння землею, налагоджував зв’язки із сусідами, відстоював державну незалежність Молдавії. Певна річ, поява такої людини на молдавському престолі не сподобалася турецькому султану Мураду III. З’єднані сили союзників Османської імперії і Петра Кривого виступили проти козаків. Іванові Підкові та його війську довелось відійти на Поділля, яке було під владою Польщі.

Турецький султан і кримський хан зажадали від польського короля Стефана Баторія стратити гетьмана. Король не міг суперечити і доручив брацлавському воєводі Я. Збаразькому схопити Підкову. Завдяки зраді наказ було виконано; закутого у кайдани гетьмана перевезли у Варшаву, а 16 червня 1578 року у Львові, на площі Ринок було оголошено вирок короля і польського сейму: козацького ватажка прирекли до страти.

Стефан Баторій
Стефан Баторій

У своєму останньому слові Іван Підкова казав: «Я знаю одне: я завжди боровся мужньо, як чесний лицар, проти ворогів християнства і завжди діяв на добро і користь своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання – бути її опорою і захистом проти невірних». Також він просив польських урядовців не страчувати козаків, які супроводжували його. Вже за хвилину голова гетьмана злетіла з плечей. Це видовище порадувало хіба що турецького посла: на площі почався заколот, і тільки вжиті королем військові заходи не допустили повстання населення Львова. Вночі козаки викрали тіло Івана Підкови, перевезли до Канева і поховали свого гетьмана в православному монастирі під Чернечою горою.

Обсудить]]>
<![CDATA[Богдан Ружинський (?–1576)]]> https://discover.in.ua/page/bogdan-ruzhinskij-1576 https://discover.in.ua/page/bogdan-ruzhinskij-1576 Thu, 01 Oct 2015 18:30:55 +0200
 Богдан Ружинський
Богдан Ружинський

11 травня 1573 року на польський престол зійшов французький принц Генріх Валуа, але вже 17 липня наступного року він відбув до Парижа: батько Генріха, Карл IX, помер, і французька корона лишилася без володаря. Тож у Польщі почалося «безкоролів'я» – один із найскладніших періодів її історії.

А 8 вересня 1575 року в Україну увірвалася вісімдесятитисячна татарська орда, яка майже не зустріла опору. Татари спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, залишаючи по собі самі руїни та згарища. Першого жовтня чужинці дісталися до Львова. Населення охопила паніка; польські воєводи виявилися неспроможними дати відсіч ворогу, але тут татарам довелося зустрітися з козацькою армією Богдана Ружинського, якого в народі прозвали Богданком.

Козацтво давно вже мало за свого цього нащадка однієї з княжих родин північної Волині. Усе життя Ружинського було пов’язане з військовою справою. Коли і за яких обставин він потрапив до низових козаків, невідомо. Але незабаром цього сміливого й обдарованого вояка вже вважали ватажком. Авторитет Чужинського був настільки високим, що козаки довірили йому вести переговори з Москвою і обіцяти російському урядові захист від татарських набігів. Уряд Речі Посполитої також визнавав козацького ватажка і вимушений був рахуватися з ним.

Десь узимку 1575 року російський цар почав прохати козаків наступного року виступити проти кримчаків, які занапащували московські землі. Однак ситуація наразі змінилася: крім козаків, боронити Україну виявилося нікому, тож вояки Ружинського вирішили не відкладати похід, а вирушити на Перекоп одразу.

В Острозькому літописі збереглася згадка про те, що козаки «впадша за Перекоп, бордзо великії шкоди починили». Ружинський добре знався на татарській тактиці бою, тому організував дії свого війська таким чином, що противник навіть не міг наблизитися до нападників. Кмітливість ватажка походу дозволила козакам без усяких перешкод вийти в тил ворога, захопити Перекопську лінію, взяти Ор і Кафу. Кримчаки були паралізовані зухвалими діями українців.

Т. Шевченко. «Дарунки в Чигирині»
Т. Шевченко. «Дарунки в Чигирині»

Після цього Ружинський повернув своє військо на Бахчисарай і Козлов. А морські загони на чайках скерував до Сінопу та Трапезунду, де йшла торгівля бранцями-росіянами. Переляканий хан швидко направив до нього послів із цінними дарунками і благанням про мир. Визволивши декілька сотень християн із татарської неволі, гетьман узяв 15 знатних заручників і повернувся до України.

Після такого розгрому Крим і Туреччина довго не могли оговтатися, тож в Україні та Польщі нарешті настали спокійні часи. Козаки отримали привілеї, подарунки та статус окремої військової організації, що складалася з полків і сотень, зі своїми старшинами. Полк був також і адміністративно-територіальною одиницею – Україну було поділено на Чигиринський, Корсунський, Черкаський, Умань-Полтавський і Миргородський полки. Богдану Ружинському ж, як гетьману, вручили клейноди – королівське знамено, бунчук, булаву й військову печатку.

1 травня 1576 року новим королем Речі Посполитої було проголошено Стефана Баторія. Посівши трон, Баторій дав урочисте зобов'язання укласти угоду з Оттоманською Імперією і кримським ханом, убезпечити Польську державу, приєднати до Литви всі землі, захоплені московськими царями. Головною перешкодою для виконання цих задумів було «козацьке свавілля». Тож Баторій вирішив приборкати лицарів степу, але швидко виявилося, що без козаків уряд Речі Посполитої обійтися не може. Уже наступного року орда знову почала грабувати українські земні, і король звелів Ружинському вирушити проти Туреччини. Козацький ватажок відрядив 3000 вояків на Чорне море, а сам із рештою війська перейшов Орську лінію, дістався Дону, звідти рушив на Кубань, а потім вогнем і мечем поставив на коліна всю Анатолію і подався до Босфора, де на нього мали чекати раніше відряджені козаки. Козацьке військо перепливло Дунай між Варною і Сілістрією, вийшло в Молдову, розгромило місто Кілію й повернулося до України.

Починаючи саме з Ружинського козацькі ватажки почали ділитися на реєстрових і січових, хоча цей поділ часто виявлявся суто умовним.

С. Васильківський. «Козак у степу. Тривожні ознаки»
С. Васильківський. «Козак у степу. Тривожні ознаки»

До реєстру входило шість тисяч козаків, ще 20 тисяч вважалися «сторожовими». Козацька старшина складалася з обозного, судді, писаря, двох генеральних осавулів, генерального бунчужного, хорунжого, полковників, сотників і отаманів. Було також утворено трибунал і суди, у власність козацького війська відійшло місто Трахтемирів.

От тільки помиритися з кримським ханом Баторію не судилося, і в 1576 році військо Ружинського знову «навідалося в гості» до татар. Козаки оточили Іслам-Кермен – міцну фортецю, мури якої могли витримати тривалу облогу. Щоб зруйнувати мур, гетьман звелів зробити підкоп і закласти порохову міну. На жаль, міна вибухнула передчасно. Багато запорожців було скалічено, а сам Богдан Ружинський загинув.

Незважаючи на це, козаки продовжували визнавати власні традиції і закони, а запорозький Низ, як і раніше, лишався місцем, де знаходили притулок знедолені. До того ж, військо гетьмана Ружинського швидко розібралося в причинах поділу на реєстрову і нереєстрову частини. Король бажав, щоб із часом козаками залишилися тільки особи, внесені до реєстру, інших же вояків чекала доля кріпаків.

Це викликало загальне невдоволення, яке Баторій угамовував дрібними поступками. Король своїм коштом збудував нову гетьманську резиденцію – місто Батурин, підняв престиж військової старшини, сформувавши таким чином козацьку верхівку, відірвану від простого народу і віддану гетьманам.

Обсудить]]>