Створення літописів в Україні має давню традицію, що починається ще за часів Київської Русі. Літописна література зазвичай швидко розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Саме тоді серед представників освічених шарів з’являється потреба зафіксувати основні моменти цих подій. Щось подібне відбувалось і на Україні в другій половині 17 століття у зв’язку з визвольною боротьбою проти польсько-шляхетського гніту. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького ставала центральною темою всіх українських літописів того бурхливого часу.
А збереглось зовсім небагато літописних творів. До наших днів дійшли Хмільницький, Львівський, Чернігівський, Густинський, Межигірський літописи, літописи Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Чимало козацьких хронік 17 століття безслідно загинуло – залишилися тільки окремі згадки про них у літературі пізнішого часу. Але окреме місце серед літописання козацьких часів назавжди посів так званий «Літопис Самовидця».
Як і інші українські літописи, до середини 19 століття «Літопис Самовидця» без назви та імені автора зберігався у списках. Вони були зроблені у першій половині 18 століття – саме тоді твір Самовидця набув найбільшого поширення. Оригінал літопису, як уважають дослідники, остаточно втрачений. Лише у 1840 році один із списків літопису випадково потрапив до рук молодого Пантелеймона Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витратив чимало зусиль, розшукуючи інші списки. У 1846 році літопис був опублікований за чотирма списками, які були на той час у розпорядженні науковців. Перед першими читачами розгорнулася насправді епічна картина періодів Хмельниччини і Руїни в Україні, створена, за всіма ознаками, освіченим вихідцем із старшини Війська Запорозького. Більш за це – автор козацького літопису не тільки належав до старшини, але й займав якийсь час високу посаду в українському уряді.
Ким же був легендарний Самовидець? На підставі складного аналізу суто біографічного матеріалу в літопису дослідникам удалося встановити його справжнє ім’я. Автором «Літопису Самовидця» виявився знаний державний і церковний діяч 17 століття Роман Ракушка-Романовський. Цей талановитий письменник, політик і літератор народився у Ніжині. У 1649 році – у самому розпалі Визвольної війни – Ракушка-Романовський був записаний до козацького реєстру, а п’ятьма роками пізніше вже значився «ревізором скарбу військового» і «дозорцею скарбу військового в полку Ніжинському». Пройшовши через посади ніжинського сотника (1658–1663) і полкового судді (1659), за гетьманства Івана Брюховецького майбутній літописець був призначений генеральним підскарбієм (1663–1668), тобто організатором фінансів і державного господарства тогочасної Гетьманщини. Внаслідок конфлікту з гетьманом Дем’яном Многогрішним Романові Ракушці-Романовському довелося піти зі старшинської посади і переселитися на Правобережжя, де згодом він прийняв духовний сан і виконував обов’язки священика і протопопа у Брацлаві (1668-1675).
Після Руїни Ракушка-Романовський покинув Правобережжя й 1676 року оселився в Стародубі, де до кінця свого досить-таки довгого життя був священиком Миколаївської церкви. Саме там, на думку істориків Михайла Грушевського та Олександра Оглобліна, і з’явився на світ «Літопис Самовидця».
Ця пам’ятка є однією з найвидатнішш, і перш за все тому, що має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами 17 століття вона здається винятковою за своєю самобутністю й оригінальністю викладення подій, яким свідком був сам автор. Як історичне джерело «Літопис Самовидця» містить повідомлення про такі факти, які не зафіксовані в жодних документах або ж всіляко перекручені й спаплюжені. Мова і стиль Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і максимально наближені до народної староукраїнської мови. Жодний дослідник минулого українського народу не оминає це історичне джерело, якому у свій час надали найвищих оцінок відомі вчені та письменники Т. Шевченко, М. Максимович, М. Костомаров, О. Левицький, І. Франка, Д. Багалій та Д. Яворницький. Але найголовнішою таємницею цього незрівнянного літопису протягом майже двох століть була відповідь на запитання: хто ж саме був тим славетним Самовидцем?
