Павло Тичина (1891-1967)


Павло Тичина (1891-1967)
Павло Тичина (1891-1967)
 Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 року в селі Піски Козелецького повіту на Чернігівщині в сім’ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі та в духовній семінарії в Чернігові.

 Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне обдарування майбутнього поета – тоді він брав участь спочатку в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність – важлива риса особистості Тичини – набула яскравого вияву в його поетичній творчості.

 За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих письменників, як М. Коцюбинський та В. Самійленко. Саме тоді Тичина дебютував як поет – перші його твори датуються 1906 роком. Публікації молодого, поета з 1912 року почали з’являтись на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата».

 У 1913 році Тичина переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інституту. Навчання поєднував із працею в театрі М. Садовського, в якому виконував обов’язки помічника хормейстра. Літературні зацікавлення зумовили співробітництво Тичини з газетою «Рада» (пізніше – «Нова рада»). На той час припадають його знайомство та співпраця в редколегії газети з відомими українськими літературними критиками А. Ніковським та С. Єфремовим.

 На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року, пов’язані з боротьбою українського народу за незалежність. Поет переймається загальним піднесенням, емоційно переживає прагнення пригнобленого народу здобути національну свободу.

 Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала найбільш яскравою подією в українській літературі того часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів європейського рівня.

 Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями громадянської війни. Суперечливі настрої тих часів віддзеркалились у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920), «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924).

 У 1923 році Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в часі з початком творчої кризи поета.

 Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з другого,– відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався. Хотів того чи ні, але Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літератури, У різний час він входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛіте, очевидно, тоді зазнав впливу українських письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції, страх просто паралізував поета. У 1934 році вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панівну ідеологію, розчинившись як творча особистість у потоці пропагандистських штампів.

 Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ще чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю.

 Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

 Творчий шлях Тичини – одного з найбільш талановитих українських поетів XX століття – припав на дуже складний період української історії. Комуністичний режим, який уже на початку 30-х років унеможливив вільний розвиток літератури, наклав свій темний відбиток на творчість митця. Тому численні поезії, написані Тичиною в роки комуністичного диктату, хоч і становлять певний інтерес для дослідників, на ділі не цікаві сучасному читачеві. Натомість справжньою класикою української лірики стала рання творчість Тичини – це поезії, що увійшли до книжок «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі», «Вітер з України», а також твори поза збірками, написані в 1907-1929 роках.

 «Тичина, власне, як і свого часу Олесь, вийшов на літературну арену ще перед революцією, але була то несмілива ще хода; цікава для загальної характеристики поета, для історії його розвитку й зросту, вона мало виявляла його справжнє обличчя. Справді творчий розмах його починається лиш з 1918 року збіркою «Сонячні кларнети», де вилився весь Тичина з надзвичайно своєрідною індивідуальністю поетичною, з дужим талантом, з усіма своїми позитивними й негативними сторонами. Замислений мрійник з м’якою, чулою душею, заслуханою в згуки наокружної природи, в одгомін космічних з’явищ, у світову гармонію, радісний пантеїст, якому все навкруги шепоче йому одному зрозумілі мелодії й який сам мріє вголос чудовим, то сильним, то музики повним віршем – такий перед нами став тоді Тичина.

 «Арфами, арфами, золотими голосними» озивається в тій радісно настроєній душі й околишня природа, і навіть ті інтимні переживання, що про них сам поет не може сказати, чи то смуток, а чи, може, безмежнеє щастя – бо в них бринять і того, і другого елементи. «Ясний цвіт-первоцвіт» носить він у своєму серці, слухає «мелодій хмар, озер та вітру», бринить сам, як туго натягнута струна, своє світовідчування накидаючи усій людськості... І вся природа в творах Тичини живе,– не тими живе заяложеними образами, які вже одгонять утертим шаблоном і тому втратили свою свіжу образність, блискучість новини, а образами глибоко оригінальними, аж несподіваними часом... що їх надзвичайна простота дорівнює тільки їхній образності потужній. Як і Уітмен, уміє Тичина всилувати природу, щоб заговорила на нові голоси... Так само просто, правдиво і разом м’яко-інтимно торкається Тичина струн людської душі. В душі він читає, мов у розгорнутій книзі. Він уміє доглянути в Ній той глибоко прихований зміст, що тікає від звичайного ока. З тією ж благородною простотою вміє Тичина кинути глибоко символістичний образ, надаючи найзвичайнісінькій події щось значуще, якийсь широкий внутрішній зміст. І майстерність цього малюнку – саме в його надзвичайній простоті та лаконічності. Іноді виноситься поет на вершки сповіді трагічного, страшного, як сам жах, непереможного, як фатум, як загадка життя глибокого й нерозгаданого в своїх вічних суперечностях, яких гримаси доводиться зворушеною душею спостерігати людині.

 Те, що вже дав Тичина нашому письменству, справді на великий складається скарб. Сталося так, що цей молодий мрійник з оберненим у глиб поглядом у першій же своїй книзі виступає таким дозрілим, таким глибоко оригінальним і разом глибоко прив’язаним до кращих нашого письменства традицій, що не могло бути й сумніву, що ось перед нами нова в його історії сторінка записується, свіжа, захоплива і глибока».

Залиште свій коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Коментар буде опубліковано після перевірки модератором

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)