Олександр Петрович Довженко народився 29 серпня 1894 року на хуторі В’юнище Сосницького повіту на Чернігівщині в багатодітній селянській сім’ї. Навчався в школі у Сосниці, у 1911 році вступив до Глухівського вчительського інституту. В інститутські роки вперше познайомився з українською літературою, яку студенти читали потай від викладачів. По закінченні інституту одержав призначення до Житомирської вищепочаткової школи. Після повалення російського самодержавства в 1917 році переїхав до Києва, де вчителював й одночасно навчався на економічному факультеті Комерційного інституту (його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів). У топ же час став слухачем Української академії мистецтв, яку так і не закінчив.
Під час громадянської війни в 1918-1919 роках Довженко воював в армії Української Народної Республіки. У 1919 році він опинився в Житомирі, був заарештований більшовиками, й відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду». Звільнився завдяки втручанню письменника В. Еллана-Блакитного. Пізніше Довженко працював на різних посадах, перебував на дипломатичній службі у Варшаві й Берліні. На початку 20-х років він заявив про себе як талановитий художник-карикатурист. Водночас удосконалював свою майстерність, майже рік навчався в мистецькій школі відомого німецького експресіоніста Віллі Ґеккеля.
Влітку 1923 року Довженко звільнився з дипломатичної роботи й оселився в Харкові, тодішній столиці України. Там працював як художникілюстратор та карикатурист під псевдонімом Сашко. Був близький до мистецького об’єднання «Гарт», а після його розпаду став одним із засновників ВАПЛіте.
Зацікавившись кінематографом, писав сценарії фільмів, у 1926 році переїхав до Одеси, де влаштувався режисером на кінофабриці. Там вийшли перші фільми Довженка.
Серйозним успіхом став для нього фільм «Звенигора» (1927), знятий за сценарієм Ю. Тютюнника та М. Йогансена. Кожен наступний фільм Довженка ставав помітною подією — «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (1932). Найбільший міжнародний успіх завоював фільм «Земля», заборонений для показу в Радянському Союзі. У Венеції італійські кінематографісти визнали Довженка «Гомером кіно», у 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі відомі кінознавці й кінокритики із 20 країн назвали «Землю» серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.
Кінематографічна діяльність Довженка постійно зазнавала критики, його звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі»: Він був змушений ітн на компроміси з владою, зокрема в 1932 році зняв фільм «Іван» про будівництво Дніпрогесу, однак і після цього переслідування не припинилися. Відчуваючи загрозу репресій, Довженко написав листа особисто И. Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися». На замовлення Сталіна режисер зняв стрічку «Аероград» про нове місто, що виростає серед тундри. На вимогу радянського диктатора Довженко також знімає фільм «Щорс» (1939).
Із початком війни Довженко мусив евакуюватися до Ашгабаду, одержав звання полковника інтендантської служби. Не витримавши бездіяльності, він домігся нового призначення — став воєнним кореспондентом. Під враженням від побаченого на фронті у 1942 році Довженко пише статтю «Україна в огні», а пізніше сценарій фільму з однойменною назвою. За «Україну в огні» письменник зазнав нових переслідувань, його звинуватили в заохоченні українського патріотизму.
Останні роки життя Довженко провів у Москві, де зняв лише один повнометражний фільм «Мічурін» (1948). У 1954 році він закінчив роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», написав низку сценаріїв.
Помер Олександр Довженко 25 листопада 1956 року, похований у Москві.
