Цей сподвижник гетьмана Мазепи набув відомості як Кость Гордієнко. За думкою істориків, він походив із-під Полтави. Освіту майбутній кошовий отаман здобув у Київській духовній академії, а пізніше вітри часу занесли його на Запорожжя. На самому початку 1702 року козаки обрали Гордієнка кошовим отаманом Чортомлицької Січі. Він багато разів очолював походи запорожців проти гарнізонів московських військ, що розташовувалися на землях, які козаки вважали своєю власністю.
Доки гетьман Іван Мазепа притримувався проросійської політики, Гордієнко діяв в опозиції до нього, але варто було гетьману в березні 1709 року повернути в інший бік, як кошовий привів під його знамено 8 тисяч запорожців. Кость Гордієнко був одним із тих, хто укладав угоду між повстанцями та шведським королем Карлом XII. Коли ж Петро І видав наказ знищити Запорозьку Січ, а російські війська отримали перемогу в битві під Полтавою, Гордієнко допоміг пораненому шведському королю, Мазепі і залишкам козацьких загонів переправитися через Дніпро.
В еміграції Кость Гордієнко всіляко підтримував гетьмана Пилипа Орлика, і в 1711 році навіть узяв участь у поході на Правобережжя. Однак уже наступного року неприборканий отаман залишив Орлика і заснував нову Олешківську Січ, яка перебувала під протекторатом кримського хана. Гордієнко очолював Січ аж до 1728 року, намагаючись не допустити того, щоб запорожці повернулися на «промосковську» українську територію.
У 1733 році Костянтина Гордієнка не стало, і козаки поховали свого ватажка в Олешках. Дехто з дослідників стверджує, нібито кошовий потрапив у полон після Полтавської битви і був страчений за наказом Петра І. Цими хибними відомостями, мабуть, користувався і О. С. Пушкін при створенні поеми «Полтава».
