Іван Сірко (?-1680)

Славетний кошовий народився на початку 17 століття на Поділлі у сім’і дрібного православного шляхтича. У листі до російського царя Олексія Михайловича салі Сірко згадував, як наприкінці 20-х років разом із Богданом Хмельницьким брав участь у морському поході запорозьких козаків до турецької фортеці Трапезунд. У 1646 році Сірко і Хмельницький перебували у Франції; там кошовий воював під Дюнкерком, підтримуючи армію принца Конде. Легендарний козак покрив себе славою за часів Визвольної війни українського народу і особливо відзначився в 1653 році у битві під Жванцем.

Протягом чверті століття Іван Сірко стояв на сторожі рідної землі, охороняючи її від турецько-татарських орд. Він здійснив понад сто походів у Крим і ногайські улуси, створив регулярну розвідку в степу й на Низу Дніпра, влаштовував засідки біля переправ, обіч шляхів, у гирлах річок, громив татарські загони-чамбули, що поверталися з полоненими і здобиччю до Криму. Такої відсічі чужинські орди не отримували більше ніколи, адже за весь час своєї діяльності Сірко не мав жодної поразки від ворога! Це явище є унікальним у світовій військовій історії.

Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Сірка кошовим отаманом. Крім нього, жоден кошовий не отримав такої шани серед січового товариства. Україна в 60–70-ті роки 17 століття не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком, великим полководцем, мужнім і відважним воїном. За спогадами сучасників, він був людиною розважливою, мудрою, демократичною, глибоко віруючою, скромною майже до аскетизму. За звичками, кажуть, Сірко нагадував київського князя Святослава. На відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтворено вигаданий образ цього легендарного козацького ватажка. Після смерті Богдана Хмельницького, тільки Іван Сірко не виявив бажання втрутитися в боротьбу за гетьманські клейноди і використати свою славу й популярність задля захоплення влади. Разом із Запорозькою Січчю не прийняв він присягу цареві в 1654 році; не приїхав і на Переяславську раду, однак підтримував старшин промосковської орієнтації. Наприкінці 50-х – на початку 60-х років кошовий, обраний кальницьким полковником, організовував походи проти турецько-татарських нападників і завдав ударів по фортецях Іслам-Кермен та Очаків. У 1663 році Сірко здійснив два походи на Перекоп.

Польський король Ян Казимір спробував переманити популярного ватажка на свій бік, але Сірко тільки посміявся з цього. Тим часом на Правобережжі спалахнуло народне повстання проти Речі Посполитої та гетьмана Тетері. Душею повстання став Іван Сірко. Навесні 1664 року землі від Дністра до Дніпра були визволені з-під влади Речі Посполитої. Після цього Іван Сірко вирушив на Слобожанщину. Але тільки-но до Сірка дійшла звістка про народне повстання проти царських воєвод, він знову занурився у вир боїв. Отаман очолив повстанців, а згодом Сірка було обрано харківським полковником. У тому ж році він прийняв участь у Харківському повстанні, після чого повернувся на Запорожжя і протягом року разом із донськими козаками встиг провести чотири походи на Крим. Тоді козакам вдалося частково зруйнувати Бахчисарай.

Ні турки, ні татари, ні шляхта нічого не могли заподіяти з непереможним лицарем степів, але його подолала зрада У квітні 1672 року Івана Сірка підступно схопив та видав царському уряду полтавський полковник Федір Жученко, якого підтримали кілька інших старшин. Жученко висунув проти знаменитого запорожця брехливі звинувачення, маючи на меті не допустити появи Сірка на черговій козацькій раді. Зрадники тільки-но відібрали гетьманство у Дем’яна Многогрішного й прагнули побачити на його місці Івана Самойловича. Але Іван Сірко міг претендувати на булаву. Кошового відвезли спочатку до Москви, а потім царський уряд без суду й слідства проголосив Сірка «державним злочинцем» і відправив його до Сибіру, у Тобольськ. Січ одразу ж вирядила до Москви посольство, яке повідомило російський уряд, що татари почали частіше спустошувати українські землі. Також і польський уряд попереджав: через відсутність Сірка загроза нападу Османської імперії на Росію та Польщу стрімко зростає. Тож московський уряд був вимушений повернути кошовому волю.

Сірко повернувся додому й одразу ж вирушив у похід на Іслам-Кермен, а потім – на Очаків. За короткий час він встиг нагнати на татар і турків такий жах, що султан видав спеціальний фірман, у якому наказав молитися в мечетях за загибель Сірка. Але ще майже п’ять років минули в походах і боях, у яких Сірко не зазнав жодної поразки. Лише влітку 1680 року бойовий отаман раптом занедужив і першого серпня тихо покинув цей світ. Поховали його там, де зараз розташоване дно Каховського моря.

У 1667 році, після Андрусівського перемир’я між Москвою та Польщею, Сірко зайняв гостро антиросійську позицію. І не дивно: за цією угодою цар віддав Польщі Правобережжя, а Запорозька Січ потрапила під владу двох держав одночасно. Однак про татар і турків отаман теж не забував. Восени 1667 року Сірко разом з отаманом Іваном Рогом здійснили один з найвдатніших походів на володіння кримського хана. За словами літописця Григорія Самовидця, козаки «орду зламали, і мусив хан уступати». Більше 2000 бранців – українців, росіян, білорусів – отримали свободу внаслідок цього походу, а 1500 з них пішли разом із визволителями на Запорожжя.