Першу козацьку січ – засіку, заслін від нападу ворогів – було збудовано на околиці міста Черкаси, у районі Дахнівки, на березі Дніпра. Одного разу до козаків приєднався юнак-молдаванин на ім ’я Іван Сап ’яга. Отаману козаків Іван розповів, що його рідне село на березі річки Південний Буг неподалік від Умані спалили татари, а батьків і наречену захопили у полон. Тож юнак вирішив податися до козаків, щоб помститися ворогам.
Оскільки молдаван у ті часи називали волохами, спочатку козаки нарекли прибульця Волошеним. Прізвисько Підкова хлопець отримав пізніше – він виявився настільки дужим, що легко гнув і ламав однією рукою підкови. До наших часів зберігся лише один портрет цієї людини роботи невідомого митця початку 17 століття. На звороті є напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».
Іван Підкова відзначався винятковою силою, сталевою волею, метким розумом, здібністю до наук, хоробрістю, щирістю та відвагою. Він стверджував, що батько віддав його до однієї з перших в Україні шкіл у місті Острозі. Але татарська навала поставила хрест на навчанні. Тож довелося майбутньому гетьману вивчати зовсім інші науки.
І вивчився Підкова добряче. Починав він свою військову кар’єру звичайним козаком і пройшов славетний шлях аж до гетьмана Війська Запорозького. Багато разів водив він загони козаків на Очаків, Козлов, на Кафу – головний невільницький ринок кримського хана. У 1576–1577 роках вояки Підкови захопили Трапезунд, мало не зрівняли із землею Синоп, дійшли до самого Царграду. Під час таких походів було звільнено багатьох невільників, відібрано чимало награбованого добра. І завжди поруч із гетьманом були його січові побратими – Яків Шах, Гнат Сила, Самійло Кішка.
Будучи людиною, як на той час, освіченою та маючи великий військовий досвід, Іван Підкова добре знався на дипломатії сусідніх держав. Узявши до рук гетьманську булаву, він швидко знайшов слабке місце турецького султана – Молдавію. У 1577 році молдавські бояри, невдоволені правлінням ставленика турків Петра Мірчича Кривого, прохали допомоги в гетьмана Івана Підкови та отамана Якова Шаха. Козаки вирушили в похід, розбили військо Петра Кривого і 20 листопада 1577 року зайняли Ясси. 13 грудня 1577 року бояри проголосили своїм новим господарем... козацького гетьмана!
Державна діяльність Івана Підкови виявилася нетривалою, трохи більше року він правив Молдавією, але встиг за цей час сформувати уряд, де провідні посади займали перевірені соратники гетьмана Новий господар звільнив усіх в’язнів із тюрем в Яссах, почав видавати грамоти монастирям на володіння землею, налагоджував зв’язки із сусідами, відстоював державну незалежність Молдавії. Певна річ, поява такої людини на молдавському престолі не сподобалася турецькому султану Мураду III. З’єднані сили союзників Османської імперії і Петра Кривого виступили проти козаків. Іванові Підкові та його війську довелось відійти на Поділля, яке було під владою Польщі.
Турецький султан і кримський хан зажадали від польського короля Стефана Баторія стратити гетьмана. Король не міг суперечити і доручив брацлавському воєводі Я. Збаразькому схопити Підкову. Завдяки зраді наказ було виконано; закутого у кайдани гетьмана перевезли у Варшаву, а 16 червня 1578 року у Львові, на площі Ринок було оголошено вирок короля і польського сейму: козацького ватажка прирекли до страти.
У своєму останньому слові Іван Підкова казав: «Я знаю одне: я завжди боровся мужньо, як чесний лицар, проти ворогів християнства і завжди діяв на добро і користь своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання – бути її опорою і захистом проти невірних». Також він просив польських урядовців не страчувати козаків, які супроводжували його. Вже за хвилину голова гетьмана злетіла з плечей. Це видовище порадувало хіба що турецького посла: на площі почався заколот, і тільки вжиті королем військові заходи не допустили повстання населення Львова. Вночі козаки викрали тіло Івана Підкови, перевезли до Канева і поховали свого гетьмана в православному монастирі під Чернечою горою.
