Іван Брюховецький (бл. 1623-1668)

Відгуки: 0Люди

Гетьман Іван Брюховецький
Гетьман Іван Брюховецький.

Іван Брюховецький був справжнім сином своєї епохи: талановитий інтриган, чудовий оратор, демагог, що навчився віртуозно керувати натовпом, але не отримав майже ніякої систематичної освіти. Кар’єру свою він розпочав служкою при гетьмані Богдані Хмельницькому. За «Реєстром Війська Запорозького» у 1649 році Брюховецький входив до складу гетьманської Чигиринської сотні під прізвиськом «Іванець Хмельницького»; втім, літописець Самійло Величко стверджував, що він був довіреною особою «батька Хмеля» та його неповнолітнього сина Юрія.

У 1659 році невдоволення козаків політикою Івана Виговського настільки поширилося, що Юрій Хмельницький вирішив цим скористатися і прибрати гетьманську булаву до рук. Але спочатку треба було залучитися підтримкою запорожців. Тож Юрій відправив на Січ для переговорів того ж таки Брюховецького, який блискуче виконав це доручення, а сам... залишився на Січі.

Серед запорожців Брюховецький прожив від 1659 до 1662 року, і зовсім не тому, що полюбляв січовий уклад. Він добре розумів: Юрій Хмельницький порівняно з власним батьком – нездара, тому при ньому кар’єри не зробити. А саме здобуття високих посад і чинів було для майбутнього гетьмана сенсом життя.

Резиденція нового гетьмана Лівобережжя та його уряд розташувалися в Гадячі. Брюховецький вважав московського царя єдиним законним володарем України, натомість, правобережний гетьман Павло Тетеря тримав руку польського короля. Тому протягом трьох років володарі https:// обабіч Дніпра безперервно воювали. Нарешті у 1663–1664 роках козаки Брюховецького та московські війська довели Польщі, що заволодіти Лівобережжям їй не вдасться. Вони захопили Канев, Черкаси та Білу Церкву, розорили чимало правобережних міст. Однак Чигирин Брюховецькому не скорився, а потім під тиском вояків Тетері та польського уряду гетьман був змушений відступити за Дніпро.

На той час запорожці вважалися єдиною авторитетною суспільно-політичною силою, відданою Україні. Обурені відновленням Гадяцьког угоди 1659 року, вони відмовилися підкорятися Юрію Хмельницькому й вирішили обрати нового гетьмана. На Лівобережжі спалахнула боротьба за владу. Головними претендентами на булаву вважались наказний гетьман Яким Сомко та ніжинський полковник Василь Золотаренко. Сомка підтримувала заможна старшина, а Золотаренка – прості козаки. Невідомо, чим би закінчилась справа, але обидва претенденти почали обливати один одного багнюкою і вдалися до підступних інтриг, заграючи з Москвою. Саме тоді Іван Брюховецький зрозумів, що його час настав. Улітку 1662 року в супроводі січовиків він прибув до московського воєводи князя Григорія Ромодановського, запевнив, що не підтримує ні Сомка, ні Золотаренка і пропонує запорожцям і московським військам об’єднатися та разом виступити проти Юрія Хмельницького. Січовики ж запевнили князя, що згодні підтримати тільки Брюховецького – «кандидата від народу». Після тривалих перемовин Ромодановський почав довіряти гостю й виставив його перед царем як найбільш прийнятного для Москви претендента на гетьманство.

Як державний діяч гетьман Іван Брюховецький не виправдав сподівань співвітчизників.

При розв’язанні будь-яких питань він діяв виключно з позицій власної вигоди. Отримавши жадану булаву, він одразу ж забув про свої обіцянки піклуватися про народ. Навіть найменше невдоволення на адресу гетьмана закінчувалося для необережних арештами, конфіскаціями майна та стратами. Такі дії аж ніяк не сприяли зростанню популярності Брюховецького. У серпні 1695 року в Чигирині з’явився новий правитель – потомок старовинного козацького роду Петро Дорошенко. Він відзначався виключними здібностями, гнучким розумом, отримав прекрасну освіту і мав повагу козаків.

С. Васильківський_На варті
С. Васильківський "На варті"

Поява могутнього та популярного конкурента налякала Брюховецького, і він негайно почав діяти. У вересні 1665 року гетьман прибув до Москви, де підписав із царем угоду, яка ще жорсткіше обмежувала державний суверенітет України. За це він благав розмістити російських вояків у великих містах на лівому березі Дніпра.

Однак результат таких дій гетьмана виявився несподіваним – усе Лівобережжя завирувало.

День у день козаки та селяни готувались повстати проти чужинців.

Брюховецький швидко зрозумів, що накоїв.

Він навіть не уявляв собі, якої шкоди спричинять московські війська Україні. В 1666 році московські воєводи почали поголовний перепис населення, обклали українців подушними податками, які йшли до московської казни, почали забирати прибутки з торгівлі та винокуріння, отримали юрисдикцію над некозацьким населенням країни. Гетьман втратив право підтримувати стосунки з іншими державами і навіть вимушений був просити прислати в Україну митрополита з Москви.

Через рік в Андрусові під Смоленськом Московське царство підписало мирну угоду з Польщею. Згідно з нею Україна ділилася на дві частини: лівий берег залишався у власності Росії, а правий отримувала Польща Що ж стосується Січі, то вона потрапляла під протекторат обох держав.

Розуміючи, що булава от-от вислизне з його рук, гетьман Брюховецький, який вже отримав боярський сан, утнув таке, що на кілька століть забезпечило йому місце в списку, який щонеділі читався в усіх московських церквах і починався зі слів: «Да будуть прокляті на віки віків злі крадії та розбійники...» у 1667 році цей природжений інтриган почав готувати антимосковське повстання. Таємна рада з цього питання відбулася в Гадячі 19 січня 1668 року. Вже 18 лютого з Гадяча було видворено московські війська, а воєводу-чужинця посаджено до каземату. Одночасно Брюховецький вирішив просити протекції у Туреччини і почав переговори з Петром Дорошенком про створення єдиної української держави і проведення Ради Війська Запорозького з тим, щоб обрати чільника об’єднаної У країни. Нарешті обидва гетьмани, кожний зі своїм військом, зустрілися на Сербинському полі неподалік від Котельви. їхні козаки розбили табори в кількох сотнях метрів один від одного у підніжжя кургану Сербина могила. Дорошенко піднявся зі своєю охороною на вершину кургану і закликав Брюховецького для перемовин. Але той відмовився, і тоді козаки, послані правобережним гетьманом, спробували його схопити, але невдало. Втім, це вже не мало значення – вояки Брюховецького почали масово переходити під руку Дорошенка.

І хоча Дорошенко пізніше стверджував, що він аж ніяк не бажав смерті Брюховецького, козаки схопили-таки лівобережного гетьмана, прикували до гармати, а потім забили на смерть. Часи були жорстокі, а розправа швидкою. Ніхто з українських літописців навіть не поспівчував Іванові Брюховецькому, який пішов із життя у віці 45 років, бо всього п’ять років тому він таким же звіряче жорстоким чином позбавився власних конкурентів – Якима Сомка та Василя Золотаренка.

Залиште свій коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Коментар буде опубліковано після перевірки модератором

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)