Чорт (біс, диявол, дідько, люципер, сатана, осинавець, щезник, злий) уособлював ворожі людині сили. Чорт може приймати людську зовнішність, але його звірину подобу видають хвіст, баранячі або козлячі роги, кігті, собача морда чи свиняче рило, іноді курячі ноги або крила кажана, довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Іноді чорта уявляли у вигляді іноземця, вбраного у коротеньку куртку або фрак вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах. Чорти водяться у безлюдних місцях: в очереті, бур’янах, болоті, біля млина, в руїнах, на перехрестях доріг тощо. Постійним їхнім мешканням вважається пекло, де чортами керує вій. Чорт може перевтілюватися у будь-яку тварину, крім пса, бо пес – найщиріший друг людини.
Чорт усіляко шкодить людям, насилає хвороби, полює на людські душі, штовхає на злочини й прикрі вчинки. Особливо страшний він для похрещених дітей, яких може підмінити. Вірили, що з чортом можна укласти договір та найняти його на службу, заклавши йому, втім, свою душу. Такі договори, як правило, треба укладати вночі на перехресті доріг і затверджувати кров’ю з мізинця. Чорти мають свою чарівну силу тільки вночі.
Чорт – уособлення таємничої сили, якою клянуть своїх ворогів: «Бодай тебе чорт узяв», «Іди під три чорти». За повір’ями, він боїться хреста, громових стріл святого Іллі й взагалі всього свяченого; захиститися від нього можна за допомогою молитви і магічного кола. Дуже лякає чортів спів півня, якого вони удосвіта бояться та кидаються куди попало, аби їх не застала вранішня зоря. Разом із тим, чорт – досить комічний, в українському фольклорі він був постійною мішенню для жартів і анекдотів.
