Бабине літо – назва, що означає декілька погожих днів восени. Пора року, коли в сузір’ї Велеса видно Плеяди, які в народі називають Бабою. За стародавніми віруваннями, ця пора ділить рік на дві частини. Коли навесні Баба вранці з’являється на небі, то починається літо, а коли приходить пора Бабиного літа, Баба вранці заходить за обрій, що є прикметою настання зими. З початком «молодого» Бабиного літа, що припадає на 11 вересня, освячували хліб та нові криниці, а на Пречисту гадали, яка буде погода на «старе» Бабине літо (14–21 вересня).
Збереглася легенда, що колись у ці дні сталися великі морози, а врожай у садах люди ще не встигли зібрати. Аби важка праця не пропала марно, баби, зібравшись усі разом, стали молити Бога, щоб повернув тепло. Раптом справді стало тепло, і весь урожай був зібраний. Відтоді цю пору і стали називати Бабиним літом.
«Бабине літо» – це також тонке сріблясте павутиння, яке літає у повітрі від кількох днів до двох тижнів і повторюється в середньому через рік. Його плетуть маленькі павучки, які виповзають зі своїх гнізд у цей осінній час, віщуючи про повернення нетривкого тепла. Без цього тепла, яке не кожен рік буває, вони не наважуються вирушати у свою повітряну мандрівку. За народними віруваннями, ці павутинки були пов’язані з початком жіночих робіт: прядивом, вишиванням, в’язанням тощо, а тому для жінок з цього часу починалася відповідальна пора заготівлі полотна, ниток, щоб обшити та обв’язати всю сім’ю. В осінньому циклі сільських свят перше з них – «Бабине літо» – було відоме багатьом давньоукраїнським племенам, а сам хрононім загальнознаний у Європі.
