Віленське перемир'я – угода між Річчю Посполитою і Московською державою, досягнута в серпні–жовтні 1656 р. в місті Вільно. Її укладання спонукало Б. Хмельницького до спроб змінити спрямування зовнішньої політики Гетьманщини. Річ Посполита, яка програвала як у московському, і шведському фронті, було врятовано від повного розгрому, а Московія отримала свободу дій у конфлікті зі Швецією.
Передумови
У 1655 році Швеція, що перебуває на хвилі загального підйому своєї могутності в Північній Європі і прагне перетворити Балтійське море на своє «внутрішнє озеро», оголосила війну Речі Посполитій. Шведські війська, рухаючись із півночі на південь, швидко взяли Варшаву, Краків та низку інших дрібніших польських міст. На сході війська Московської держави, зайнявши вже майже всю Литву та українські володіння Корони, підходили до Любліна. Оскільки вести війну на два фронти Польща більше не могла, нависла реальна загроза поділу польсько-литовської держави між Швецією та Московським царством. Король Ян II Казимир, через посередництво імператора Фердинанда III, звернувся до царя Олексія Михайловича з пропозицією перемир'я і початку переговорів про укладення миру та межування нових кордонів.
Великий гетьман литовський Януш Радзівіл уклав з Карлом Х Кейданську унію, за якою визнав владу шведського короля над Великим князівством Литовським, чим з правового погляду були зведені нанівець усі військові успіхи козацького війська, і неминуче створював конфлікт між Московією та Швецією, війська якої вже почали займати відвойовані у Литви міста.
Щоб уникнути посилення Швеції за рахунок польсько-литовських територій (що в кінцевому рахунку призвело б до появи шведських армій вже на російському кордоні) Московія восени 1656 призупинила всі військові дії проти Речі Посполитої, заключивши Віленське перемир'я. Відповідно до договору, обидві сторони зобов'язалися воювати зі шведами та не укладати сепаратного миру.
Значення Віленського перемир’я для Гетьманщини
Віленський мир викликав обурення Богдана Хмельницького та козацької старшини. На скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: «присягали собі, а не чужим монархам».
Сам Богдан Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Речі Посполитої мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул «дідичного князя». Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.
Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Річчю Посполитою, ці держави продовжували війну проти Московського царства.
Наслідки Віленського перемир'я
- Припинення воєнних дій між Московською державою і Річчю Посполитою.
- Обидві держави брали на себе зобов’язання не розпочинати переговорів про мир зі Швецією.
- Домовленість про ведення спільних воєнних дій проти Швеції та Бранденбурга.
- Можливість обрання царя Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна Казимира.
