Велике переселення народів – умовна назва сукупності переселень племен та племінних союзів у IV– VII ст. до Римської імперії та в її межах. Безпосереднім поштовхом до початку Великого переселення народів вважається просування на захід тюркомовних племен гунів, які в 370 р. рушили з Приуралля, перейшли через Волгу і потім разом із підкореними племенами завдали удару готам, що заселяли Північне Причорномор’я.
Протягом V ст. на всій території Західної Римської імперії розселилися германські племена. Наприкінці VI ст. в Північній та Центральній Італії затвердилися західногерманські племена лангобардів, а в VII ст. майже весь Балканський півострів заселили слов’яни. Чимало слов’ян оселилося також на території Малої Азії та Східної Римської (Візантійської) імперії.
