Перетворення українського козацтва на вагомий чинник суспільного життя в Україні й ускладнення відносин із Кримським ханством і Османською імперією через сутички з козаками обумовило прагнення литовської і польської влади встановити над ними контроль. Із цією метою й було засновано реєстрове козацтво – частину українського козацтва, яку влада Речі Посполитої взяла на військову службу в другій половині XVI – першій половині XVII ст. і внесла до спеціальних реєстрів (списків).
1524 р. Уперше було висунуто проект, який передбачав наймати українських козаків на державну службу. Великий князь литовський і польський король Сигізмунд І Старий доручив українським панам С. Полозовичу та К. Кмітичу навербувати 1–2 тис. козаків для захисту прикордонних земель. Через брак коштів проект не був реалізований.
1541 р. За наказом Сигізмунда І до Черкас прибув його представник для складання реєстру й залучення козаків на державну службу. Свідчень про результати цієї місії в історичних джерелах не збереглося.
1568 р. Польський король Сигізмунд II Август надіслав на Запорозьку Січ грамоту з пропозицією до козаків вступати на військову службу для відбування постійної державної служби в замках.
1572 р. «Реформа» Сигізмунда II Августа. За дорученням польського короля коронний гетьман Єжи Язловецький прийняв на державну службу 300 козаків і вписав до спеціального реєстру. Реєстрове козацтво отримувало особливі права й привілеї, що сприяло перетворенню його на окремий, новий стан українського суспільства.
1578р. «Реформа» Стефана Баторія. Прийняття на державну військову службу 500 козаків і визначення їхніх прав та вольностей у спеціальній «Постанові щодо низовців». 1590 р. Прийняття сеймом Речі Посполитої постанови «Порядок щодо низовців і України», що конкретизувала заходи з підтримання порядку серед реєстрових козаків. Обов’язок реєстрових козаків складати присягу Речі Посполитій.
