Петро І (1672–1725) – російський цар (від 1682) та імператор (від 1721). Засновник Російської імперії та реформатор усіх сфер її життя. Вів успішну Північну війну (1700– 1721) зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Провадив політику обмеження автономії Гетьманщини у складі своєї держави. За його наказом було зруйновано гетьманську столицю Батурин (1708) та Запорозьку Січ (1709). Наслідками політики Петра І стосовно України були виступ гетьмана І. Мазепи (1708–1709 рр.) та опозиційна діяльність козацької старшини, очолюваної П. Полуботком (1722– 1723). У 1722 р. за наказом царя було фактично ліквідовано гетьманство в Україні та створено для управління нею Першу Малоросійську колегію.
У 1700–1721 рр. Росія вела війну зі Швецією за здобуття виходу до Північного моря. Українські козаки як піддані російського царя вимушені були брати участь у воєнних діях на території Росії, Речі Посполитої, Прибалтики.
Одразу після оголошення Росією війни Швеції (19 серпня 1700 р.) за наказом царя І. Мазепа направив для облоги шведської фортеці Нарва козацькі полки під командуванням полтавського полковника І. Іскри та чернігівського полковника Ю. Лизогуба. Загальна кількість українських козаків, які брали участь в облозі Нарви, становила 7 тис. осіб. Значна кількість українських лівобережних і слобідських козаків входила до складу очолюваного Б. Шереметьєвим 15-тисячного російського війська, яке діяло в Естляндії та Ліфляндії. Кілька тисяч козаків Ніжинського, Чернігівського, Київського, Стародубського та Охотницького полків розташувалися у володіннях Печерського монастиря під Псковом й успішно відбивали напади шведів.
На початку 1701 р. із Гетьманщини до Прибалтики було відправлено новий козацький загін, який віз із собою гармати і продовольство. Для участі в Північній війні було сформовано козацьке військо з козаків Миргородського, Лубенського, Переяславського, Полтавського і Ніжинського полків. У воєнних діях у Прибалтиці також брали участь запорозькі козаки.
Українська козацька кіннота відзначилася в битві під Ерестфером наприкінці грудня 1701 р. Тисячний загін українських козаків діяв у 1701 р. у складі російської армії на території Польщі, допомагаючи військам польського короля Августа II. Щонайменше 4 тис. українських козаків перебували в складі російської армії, що прибула на допомогу польському королю в липні 1704 р. під Львів. Петро І наказав гетьману І. Мазепі направити на оборону Львова 30 тис. лівобережних козаків. Гетьман зволікав і з великим запізненням надіслав 10-тисячне військо під командуванням І. Мировича.
У середині червня 1705 р. на допомогу польському королю вирушили близько 60 тис. російських вояків і 40 тис. українських козаків. Захищали від шведів кордони Руського і Белзького воєводств, після тривалої облоги звільнили від шведів фортецю Замостя. У бойових діях на території Білорусі в 1706 р. брало участь 12-тисячне козацьке військо у складі Стародубського, Миргородського, Переяславського полків, а також полку компанійців. Багато козаків загинуло.
