Замок. Укріплений центр влади володаря феоду. Слугував для захисту сеньйора, був уособленням його сили і права на панування. Розташовувався у стратегічно вигідних позиціях із урахуванням особливостей рельєфу місцевості. Будувалися замки спочатку з дерева, а потім із каменю або цегли. Уся середньовічна Європа була вкрита густою мережею кам’яних замків: лише у Франції їх було майже 40 тисяч.
Герб. Символічне зображення, складене відповідно до певних правил, яке було постійним відмітним знаком рицаря. Перші герби з’явилися саме в середньовічній Європі – спочатку як особисті знаки рицарів, а потім як родові. Мистецтво складати й описувати герби дістало назву «геральдика».
Турніри. Військові змагання рицарів у силі та вмінні володіти зброєю. Турніри відбувалися за правилами. Зокрема, близько XIII ст. в Європі було заборонено на турнірах використовувати справжню зброю. Великий турнір включав змагання двох загонів (до 400 осіб кожний), двобої рицарів і демонстрацію вміння користуватися зброєю. Переможений на турнірі сплачував викуп переможцю.
Бенкети. Влаштовувалися сеньйорами для своїх васалів. Усі знали, чим щедрішим буде сеньйор, тим більше він може зібрати васалів, а отже, під час походу в нього буде більше шансів захопити багату здобич і знов-таки щедро обдарувати з неї васалів.
Кодекс рицарської честі. Правила, яких повинен був дотримуватися рицар. Його наявність відрізняла рицарів від інших членів суспільства. Рицар повинен:
• Бути вірним своєму сеньйору.
• Бути хоробрим у бою.
• Прагнути до слави.
• Служити церкві, виконувати християнські заповіді й захищати християнську віру.
• Допомагати калікам, сиротам, удовам, захищати слабких.
• Бути щедрим (скупість засуджувалася).
• Найбільшим пороком вважалося боягузтво (краще втратити життя, ніж честь).
Куртуазність. Уміння рицаря поводитися при дворі, особливо стосовно дам, яким доповнився кодекс рицарської честі в XII–XIII ст. Відповідно до цього рицар повинен був мати даму серця, складати на її честь вірші, домагатися її кохання. Досить часто це перетворювалося на вишукану придворну гру, за якою не було жодних справжніх почуттів.
Рицарська література. З’явилися мандрівні рицарі-поети, які складали вишукані вірші про кохання і рицарські чесноти. У Південній Франції їх називали трубадурами, у Північній Франції – труверами, а в Німеччині – мінне-зінгерами (тобто «співцями любові»). Поряд із ліричними віршами складалися цілі поеми: французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів». Створювалася також рицарська література. Зокрема, великою популярністю користувалися романи про короля Артура й рицарів Круглого столу.
