Сільське господарство. Набувала поширення спеціалізація окремих господарств на виробництві й розведенні конкретних культур – зернових, винограду, олії, льону, овочів, лікарських рослин тощо. У Галлії та Іспанії переважали великі рабовласницькі маєтки (латифундії), у сільському господарстві Італії, Африки та східних провінцій – децентралізовані латифундії з використанням праці орендарів – колонів. Поступово роль праці рабів знижувалася, а колони перетворювалися на основну масу працюючих у сільському господарстві. Найбільшими землевласниками були імператори. їхні володіння в основному були зосереджені у східних та африканських провінціях. У кожній провінції імператори володіли сальтусами – величезними латифундіями, де працювали колони, і латифундіями, де працювали раби.
Ремесло. Дедалі більше товарів вироблялося для продажу. Поглиблювалася спеціалізація ремесла. Це сприяло вдосконаленню виробів. Виготовлялися не лише високохудожні ювелірні вироби, а й навіть хірургічні інструменти. За рахунок провінцій Римська імперія мала величезну сировинну базу: родовища срібла, свинцю та міді в Іспанії, заліза й олова в Галлії, олова в Лузитанії і Британії, заліза в Норику, Далмації, Кілікії та Каппадокії. У ремісничих майстернях активно використовувалася праця рабів. У гірничій справі, будівництві, каменоломнях та глиняних кар’єрах праця рабів була основною. З’явилася нова галузь – склодувне виробництво. Особливо активно ремесло розвивалося в провінціях. Ремісничі майстерні створювалися також власниками латифундій – керамічні, ткацькі, склодувні, деревообробні тощо. Проте їхні вироби, виготовлені рабами, були, як правило, низької якості.
Торгівля. Активно розвивалися торговельні зв’язки всередині імперії. Невід’ємною частиною кожного міста були торговельні лавки і численні склади для збереження товарів. Лавки займали нижні поверхні будівель і простягалися уздовж вулиць. На відміну від попередніх часів торгували не лише предметами розкоші, а й товарами повсякденного використання. Формувалася торговельна спеціалізація провінцій. З Іспанії вивозилися на продаж маслинова олія, вина, метали; із Галлії – вовняні вироби, бронзові фібули, вироби зі скла та кераміки; із Єгипту – хліб, лляна тканина, граніт, папірус, вироби зі скла; із Сирії – вино, пурпурова тканина, предмети розкоші.
Східні провінції імперії підтримували жваву торгівлю з країнами Сходу – Аравією, Індією та Китаєм. Її обсяг за рік досягав 100 млн сестерціїв. На Сході закуповувалися пахощі, прянощі, шовк, коштовності. Зовнішня торгівля була прибутковішою за внутрішню. Римські купці скуповували товари в сусідніх країнах за безцінь, а продавали в імперії набагато дорожче. Існували міцні торговельні зв’язки з Ольвією, Херсонесом і племенами, що заселяли Північне Причорномор’я.
