Правління київського князя Ігоря (912-945 рр.)

Ігор – великий князь київський, за одними джерелами, від 912, за іншими – 922 р. Як свідчить літопис, син Рюрика, який фактично став засновником династії Рюриковичів.

Продовжував політику свого попередника Олега, згуртовуючи східнослов’янські племінні князівства в єдину державу. Завдяки широкомасштабним воєнним походам південний напрямок у його зовнішній політиці набув пріоритетного значення. Загинув під час повстання деревлян.

Особливості правління

• Відновив владу над деревлянами та уличами;
• Намагався обмежити вплив варягів, які продовжували займати керівні позиції в дружині князя;
• Уклав мир із кочовиками-печенігами, які в 915 р. вперше з’явилися поблизу південних кордонів Русі. Печеніги відкочували до Дунаю. Проте в 920-х рр. вони порушили кордони Русі, що викликало війни Ігоря з цими племенами;
• Продовжував воєнні походи на Візантію. Похід 941 р. завершився поразкою. До участі в поході 943 р. князь Ігор залучив значні сили. Проте до битви справа не дійшла. Візантійці погодилися підписати нову угоду, що підтверджувала основні торговельні інтереси Русі;
• Здійснив похід на Закавказзя (944 р.) проти войовничих горців, які були союзниками Візантії; завершився великим успіхом. Русичі оволоділи багатими містами Дербентом і Берда;
• Утримання великої дружини і здійснення воєнних походів потребувало великих коштів. Під час повстання деревлян (945 р.) унаслідок повторного збирання данини Ігоря було вбито.

Значення діяльності

• Продовжував справу свого попередника, наполегливо й послідовно згуртовуючи в єдину державу східнослов’янські племінні князівства;
• На відміну від Олега діяв жорстокіше і відвертіше в напрямку зміцнення центральної влади;
• Завдяки своїй активній воєнній політиці південний напрямок зовнішньої політики набув пріоритетного значення.