Адміністративна політика. Ліквідація залишків давнього адміністративного устрою і перетворення українських земель на пересічні губернії Російської імперії. Тут існували три з десяти генерал-губернаторств імперії. Поряд із цивільною владою посилювалася військова. Кількість військових сил, що розміщувалися в Наддніпрянщині, досягала в окремі періоди 100 тис. осіб.
Правова політика. Припинення дії українського права і судочинства: у 1827–1835 рр. українські міста були позбавлені магдебурзького права, а в 1840–1842 рр. було ліквідовано судочинство за нормами Литовських статутів і поширено дію зводу законів Російської імперії.
Економічна політика. Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини для задоволення потреб імперського центру. Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна забезпечувала понад 26 % загальноімперських прибутків, із яких на її власні потреби використовувалося не більше половини.
Соціальна політика. Поширення в Наддніпрянщині замість самобутніх українських порядків нових російських порядків. Перетворення значної кількості селян на безправних кріпаків. Русифікація української суспільної еліти.
Національно-культурна політика. Імперський уряд здійснював політику русифікації Наддніпрянщини, вважаючи українців частиною «великорусского» народу, а українську мову лише «наречием» російської мови. Право українців, як і інших народів імперії, на самостійний розвиток, ігнорувалося.
