Особливості політики київського князя Володимира (980–1015)

Володимир Великий (? – 1015) – великий князь київський в 978–1015 рр. Позашлюбний син Святослава й рабині-ключниці його матері – Малуші. Вокняжився в Києві в результаті перемоги в боротьбі з братами за батькову спадщину. За його правління в цілому завершилося формування державності Київської Русі. Він реформував законодавство, запровадивши новий збірник законів «Устав земляний». Зміцнив південні кордони Русі, захистивши їх від набігів печенігів за допомогою системи укріплень, відомої як «змієві вали». Близько 988 р. провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву племінну знать. Запровадив на Русі християнство як державну релігію.

Внутрішня політика

Основні зусилля внутрішньої політики князя Володимира були зосереджені на розбудові держави, формування якої загалом було завершено.

Продовжував політику збирання східнослов’янських земель навколо Києва.

Приєднав східнослов’янські племінні князівства білих хорватів і волинян (дулібів), придушив повстання в’ятичів і радимичів.

Здійснив військову реформу: звільнив зі служби найманців – варягів і замінив їх дружинниками – слов’янами.

Запровадив адміністративну реформу: позбавив влади місцеву племінну знать і замінив її своїми синами – посадниками.

Провів судову реформу: запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, назване літописцем «Уставом земляним».

Запровадив релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни. У 988 р., переконавшись, що стара віра віджила, запровадив на Русі християнство.

Вів боротьбу з кочовиками-печенігами, що нападали на південні кордони держави. Створив величезну за розмахом систему укріплень із валів, фортець та укріплених міст уздовж річок Стугна, Сула, Десна, Трубіж та Остер, відому під назвою «змієві вали».

Розбудовував і прикрашав свій стольний град. Будівництво міської фортеці площею в 10 гектарів навколо центральної частини Києва, гори, відомої як «місто Володимира». Звів церкви Св. Василя та Богородиці (Десятинної).

Зовнішня політика

У зовнішній політиці князь Володимир перейшов від експансії до оборони кордонів Київської Русі; докладав чимало зусиль для зміцнення міжнародного авторитету своєї держави.

Вів боротьбу з Польщею за червенські міста (Волинь, Червень, Белз, Перемишль) та на сході з Волзькою Булгарією.

Активізував відносини з Візантією, створюючи протидію її зусиллям перетворити Київську Русь на залежну державу.

Установив дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною та Польщею, уклавши з ними договори про «мир та любов».

Обмінявся посольствами з Німеччиною, установив відносини з Римом.

Започаткував «шлюбну дипломатію» руських князів, одружуючи своїх дітей із представниками королівських династій європейських країн: Святополк був одружений із донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав – із донькою шведського короля Олафа, одна донька Премислава була дружиною угорського короля Владислава Лисого, друга – чеського короля Болеслава Рудого.

Територія Київської Русі на кінець князювання Володимира досягла 800 км. кв. і в цілому збігалася з межами розселення східнослов’янської спільноти.