Освіта і наука
Визначальний вплив на розвиток освіти мав іслам. Школи (медресе) існували лише при великих мечетях і були покликані виховувати мусульманських богословів і суддів.
У школах вивчали арабську і перську мови, мусульманське право і богослов’я, логіку й арифметику. Навчатися мали можливість лише діти заможних батьків. Наприкінці XV ст. було відкрито першу математичну школу.
Значними були досягання в галузі географічних знань. Мореплавець Пірі Реїс склав морський атлас «Бахрійс» (1517), де навів повний опис Егейського і Середземного морів та карту світу.
Наприкінці XV ст. розпочалося складання історичних хронік, які містили виклад світової і турецької історії. Найвідомішою була багатотомна «Османська історія», написана у другій половині XVI ст. Ібн Кемалем. Мандрівник і вчений Евлія Челебі написав «Книгу мандрів», де розповів про відвідані ним європейські країни.
Література
Кінець XVI – початок XVII ст. вважається «золотою добою» турецької поезії. Основними її жанрами були хасиди (хвалебні оди) і газелі (ліричні вірші). Відомою поетесою була Мірханум, високоосвічена жінка, автор віршів про кохання. Поет Мехесі започаткував гумористичний жанр поезії. Ільяс Ревані оспівував повсякденне життя мешканців Стамбула. «Султаном» турецьких поетів уважався Моял Махмуд (псевдонім Абдул Бакі).
У міській літературі найбільшою популярністю користувався жанр латіфів – коротких розповідей та анекдотів. Найвідомішими були латіфи Бурси Лямі, який уперше включив до своїх збірок розповіді про Ходжу Насреддіна.
За часів занепаду Османської імперії набули поширення сатиричні твори. Поети Вейсі та Нефі – його найвідоміші представники – у своїх сатирах висміювали сановників і візирів (Вейсі «Повчання Стамбула», Нефі «Стріли долі»).
Архітектура і живопис
Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором XVI ст. був Ходжа Сіман (1490–1588). За своє довге життя він збудував понад 360 різноманітних споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне.
Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.
Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису.
У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.
Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис «Хунер-наме», прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.
