Після хрещення Русі влада великого князя зміцнилася. Столицею Давньої Русі остаточно став Київ. А Київська Русь стала найбільшою державою середньовічної Європи. Влада Києва розповсюджувалася від Криму і Тамані до верхів’я Північної Двіни і Ладоги, і від Дністра до Поволжя.
У ці часи, у XI ст., престол Великого князя Київського займав Ярослав Мудрий, правнук княгині Ольги.
Королям різних країн Європи було вигідно мати справу з Києвом. Русь мала торгові угоди не лише з Візантією, але й з Угорщиною, Францією. Укладалися шлюби з правлячими домами Франції, Польщі,
Норвегії. Київ мав тісні торгові і дипломатичні стосунки з Німеччиною. Але найміцніші і дружні відносини склалися з державами Скандинавії і Прибалтики. Князь Святополк був одружений з дочкою польського короля, Ярослав Мудрий – із шведською принцесою Інгегерде, його доньки Анна, Єлизавета і Анастасія стали королевами Франції, Норвегії і Угорщини.
При дворі Ярослава жив Гаральд, майбутній король Норвегії. Він одружився з дочкою Ярослава Єлизаветою. На її честь він склав пісню, в якій є такі слова: «Лише руська дівчина в золотій гривні нехтує мною».
Князь Ярослав захистив південні кордони держави від печенігів, успішно воював на чудських землях, де заснував місто Юр’їв.
У 1037 р. після перемоги Ярослава над печенігами на Русі встановився мир на 25 років.
У часи розквіту Київської Русі розвивалися не лише торгівля і ремесла. У цей час було створено закони, які визначали, як повинна передаватися влада у спадок, яка структура війська, як влаштована церковна ієрархія. У цей час у Київській Русі освічених людей було більше, ніж у багатьох державах Європи. Діти Ярослава знали багато європейських мов. Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, говорив на п’яти мовах.
За часів Ярослава Мудрого вперше обрали митрополита з руських священиків, у 1051 р. ним став наближений до Володимира і його сина Іларіон. Центром православ’я стає Києво-Печерський монастир.
Із бояр і дружини створювалися особливі ради. Князь радився також із митрополитом, єпископами і ігуменами, які складали церковний собор. Наприкінці XI ст. почали збиратися княжі з’їзди, у містах – народні віча.
Про Київ кінця X – початку XI ст. писали як про велике місто, в якому було 400 церков і 8 ринків, величезна кількість людей. Адам Бременський у другій половині XI ст. говорив про Київ як про суперника Константинополя. Митрополит Київський Іларіон називав Київ містом, «яке виблискує величчю».
У XI – на початку XII ст. сформувалося перше письмове зведення законів – «Руська Правда». До 1015 р. народи «русь» і «слов'яни» у документах позначалися як різні народи. У «Правді Ярослава» вони зрівняні у правах, а пізніше позначаються як один народ.
