На початку 60-х рр. XIX ст. з-поміж польського та спольщеного дворянства та інтелігенції Правобережжя виокремилася група молоді, які, усвідомлюючи, що їхні предки століттями гнобили селян-українців, вирішили присвятити себе служінню народу. Цю групу на чолі з В. Антоновичем сучасники називали хлопоманами, а вони себе – українофілами.
Володимир Антонович (1834–1908) – громадський діяч, історик, археолог, етнограф. Активний учасник українського національно-визвольного руху, представник угруповання так званих «хлопоманів», один з організаторів Київської громади. У 1863–1880 рр. – головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, від 1878 р. – професор Київського університету, від 1881 р. – голова Історичного товариства Нестора-Літописця при Київському університеті. Автор багатьох історичних праць, найвідомішими з яких є «Про походження козацтва», «Про гайдамацтво», «Уманський сотник Іван Гонта», «Монографії з історії Західної і Південно-Західної Росії». Був одним з ініціаторів угоди галицьких народовців із польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера».
Хлопоманство – кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини ХІХ ст., що об’єднувало представників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення із селянством. Основними формами діяльності були культурно-освітня діяльність, вивчення побуту, звичаїв, поетичної творчості українського народу. Видавали рукописний журнал і заснували підпільну українську школу. Кінцевою стратегічною метою своєї діяльності вважали ліквідацію царизму, кріпацтва, установлення демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співіснування росіян, українців і поляків.
У 1863 р. у зв’язку з репресіями царизму діяльність хлопоманів та їхніх гуртків (громад) припинилася.
