Після завершення наполеонівських війн Англію вразила економічна криза 1815–1816 рр. Ситуацію ускладнювало й те, що майже 300 тис. демобілізованих солдатів і матросів поповнили лави безробітних.
У 1825, 1836, 1847 рр. відбувалися економічні спади, пов’язані з перенасиченням ринку товарами.
У 30–40-х рр. XIX ст. в Англії завершилася промислова революція. Англія посіла перше місце у світі за рівнем розвитку промисловості: у 1840 р. вироблялося 45% світової промислової продукції.
Провідною галуззю англійської промисловості була текстильна, де працювало майже 200 тис. робітників. Швидко розвивалася важка та вугільна промисловість. У 1834 р. виробництво заліза досягло 700 тис. тонн.
Сформувалися нові промислові райони: металургії – Бірмінгем і Шеффілд, вугільної промисловості – Уельс, бавовняної промисловості – Ланкашир і Йоркшир.
У результаті завершення промислової революції Англія перетворилася з аграрної країни на промислову. У 1841 р. селяни становили лише 21% населення країни. Провідні місця в соціальній структурі посідали представники промислово-фінансових кіл і фабрично-заводські робітники.
