Основу господарства становили промисли (мисливство, рибальство, бджільництво) і скотарство, які не могли повністю забезпечити потреб козаків.
Землеробство не набуло великого розвитку через постійні набіги татар: хліб закуповували на Правобережжі та в Гетьманщині.
Основу господарського життя запорожців становили зимівники – хуторські господарства, де взимку утримувалася худоба.
Значний рівень розвитку ремісничого виробництва: на Січі було чимало вправних ковалів, теслярів, зброярів, бондарів, шевців, кожум’яків тощо.
Значне місце належало торгівлі; крім українських земель, запорожці торгували з Річчю Посполитою, Кримським ханством та Османською імперією. Вивозилися шкури, мед, віск, хутро, рогата худоба, коні, а закуповувалися сіль, хліб, зброя, боєприпаси, сукно.
Неможливість самотужки забезпечити власні потреби спричиняла залежність запорожців від царського жалування і гетьманської платні грошима, сукном, військовими припасами і воєнною здобиччю.
