Хода цих гігантів була важкою й неспішною. Спокійні та миролюбні, з ногами, як колони, вони паслися в стадах на широких просторах Землі. Неймовірно довгі шиї дозволяли акуратно общипувати найніжніші паростки на верхівках дерев, просовувати маленькі голівки в густі зарості в пошуках найсоковитішого листя. Порівняно з тулубом голова, рот і зуби були дуже малі. Щоб отримувати необхідну енергію, носити тіло вагою в десятки тонн, ці створіння, либонь, безперервно їли. Найгрізнішою зброєю цих велетнів була їхня вага – усі, хто насмілювався наблизитися до них, потрапляли під масивні ноги або гинули від різких ударів хвоста, що працював як батіг.
Звичайно ж, гігантові зауроподу нелегко було керувати таким величезним тілом. За підрахунками вчених, для того щоб постачати кров'ю мозок, який містився на багатометровій відстані від грудної клітки, потрібно було серце вагою в 1,5 т. М'язи та кістки мали бути дуже потужними, щоб утримувати таке тіло. Скелет чудовиська – це справжнє диво природи: важенні хребці, які зрослися між собою, виявилися порожнистими, а це суттєво зменшувало вагу тварини, але при цьому вона не втрачала сили. Будова стіп була такою, що гігант при ходьбі ставив усю стопу повністю на землю, а не один палець, як решта динозаврів.
Дивовижно, але...
Два американські кардіологи, вивчаючи жирафа, зробили припущення, що в гігантських зауроподів для спрямування крові довгою шиєю до мозку було одне основне серце та кілька допоміжних.
Часто закам’янілі кістки ніг найбільших зауроподів указують на «перелом під час руху», отриманий унаслідок величезної ваги.
