Архіпелаг Шпіцберген (у перекладі – «гострі гори») розташований у Північному Льодовитому океані. У XVII–XVIII ст. його використовували китобої для полювання на найбільших з існуючих тварин. Інтенсивний промисел призвів до того, що кити в тутешніх водах були майже повністю винищені. Якийсь час острови приваблювали мисливців за хутром. Однак незабаром і цей промисел став невигідний. У результаті архіпелаг надовго опинився на задвірках людства.
Ситуація змінилася на початку минулого століття, коли світ переживав час індустріалізації. Промисловою основою для неї стали підприємства чорної металургії та енергетики. Вони будувалися надзвичайно швидкими темпами й вимагали дедалі більше палива. На той час найбільше значення мало вугілля. Виявилося, що на архіпелазі його запаси були досить значні, причому підступитися до вугільних шарів можна прямо зі схилу гір. Незважаючи на острівне розташування, сюди вирушили вугледобувачі з різних країн. Добре, що на той час острів був «нічий». Тому, наче за помахом чарівної палички, тут виникали норвезькі, шведські, американські, англійські й російські поселення. Пізніше архіпелаг відійшов до Норвегії, але згідно з угодою (унікальною у своєму роді) на його території й надалі вели видобуток різні країни, зокрема СРСР.
Основним представником Радянського Союзу з видобутку кам’яного вугілля за Полярним колом стала організація «Арктиквугілля». Завдяки її зусиллям видобуток палива зріс. Його вели робітники кількох поселень, для яких шахти стали містотвірними підприємствами. Найбільшої популярності набуло містечко з дивною назвою Піраміда (воно розташоване біля підніжжя гори, що за своєю формою нагадує піраміду). Його жителі серйозно облаштувалися на острові, де понад половину площі займають льодовики. Були зведені багатоповерхові будинки, плавальний басейн, бібліотека, прекрасний зимовий сад і, звісно, порт для відвантажування вугілля. Однак палива вистачило ненадовго, до початку 90-х років його видобуток різко скоротився, і незабаром шахта була закрита. Разом з нею було приречене невеличке, але затишне містечко, розташоване на 78 паралелі північної широти.
У 2000 р. воно було законсервоване. Сьогодні нечасті туристи можуть побачити тут спорожнілі капітальні будівлі й пам’ятки епохи соціалістичного реалізму. Кажуть, що посеред засніжених вершин це справляє незабутнє враження.
