Океан, у певному сенсі,– найближчий сусід і найважливіший «союзник» Японії. Він допоміг відстояти країну під час монгольської навали, він пом’якшує клімат країни, дає мільйони тонн морепродуктів; з океанічної води японці добувають уран, а на морському дні вони почали видобуток залізомарганцевих конкрецій, у яких природа наче навмисно зібрала багато необхідних людині металів. Крім сировини для отримання сталі (марганцю й заліза), вони містять мідь, нікель, кобальт. Звісно, японці добувають із дна моря ці корисні копалини не від гарного життя. На жаль, та ж таки природа, яка щедро обдарувала їхні прибережні води, оминула самі острови. Японія бідна на більшість видів корисних копалин. От і доводиться їх «відбирати» у грізного Нептуна.
Японці займаються цим досить давно, але спочатку їхню увагу привернуло кам’яне вугілля. Для його видобутку одна з компаній у 1890 р. викупила невеликий незаселений острів Хасіма, розташований приблизно за 15 км від портового міста Нагасакі. Для роботи знадобилося багато працівників, яким на острові побудували капітальні житлові корпуси. При їхньому зведенні брали до уваги те, що в цьому районі часто бувають тайфуни й шторми, тому будівлі вийшли надійні й міцні. Крім того на Хасімі з’явилися магазини, плавальні басейни, школа, поліклініка. До 30-х років минулого століття острів перетворився на важливий промисловий центр, де не тільки добували вугілля, але й виробляли зброю. Над острівцем постійно диміли труби. Здалеку ця ділянка суші із забетонованими, стрімчастими берегами нагадувала корабель, тому дотепники дали йому прізвисько Гункандзіма, що в перекладі означає «крейсер». Густота його «команди» на одиницю площі була вища, ніж у найбільш густонаселених містах того часу – на 1 км2 припадало понад 5000 осіб.
Здавалося, що Гункандзіма буде «іти своїм курсом» багато віків. Але в середині минулого століття вугілля почала заміняти нафта, і в 1974 р. вуглевидобувна компанія закрила родовище. Сьогодні колись потужний «крейсер» перетворився на місто-примару. Стверджують, що впродовж тривалого часу туди навіть туристів не пускали.
