Належить до родини Фазанові. Голова, шия та передня частина грудей чудового пурпурно-фіолетового кольору, спина – зелена, крила – білі з чорними поперечними смугами, махові та хвостові пера – ясно-бурі; хвіст прикрашений мальовничими плямами – «очима». Самка має забарвлена темніших тонів. Довжина тіла – 100–125 см, хвоста – до 50 см, видовжених пер надхвістя – 120–160 см. Самець важить до 4,25 кг. Молодий самець до 1,5 року має забарвлення оперення, як і в самки, а типове доросле пір’я повністю розвивається в нього лише у трирічному віці.
Теннент вважав, що той, кому не довелося бачити павича в безлюдній, дикій пустелі, не може уявити його красу. У деяких місцях Цейлону цих птахів стільки, що вдень іноді бачиш їх одночасно сотнями, а вночі неможливо заснути від безперервного гучного пташиного галасу. Найгарніший вигляд має павич, коли злетить на дерево, і довгий хвіст його стає дивовижною оздобою того дерева, на якому він сидить.
Павич їсть усе, чим харчується наша домашня курка, але завдяки своїм розмірам і силі здатний подужати навіть більших тварин, наприклад змій.
Коли саме павича вперше було привезено до Європи, достеменно невідомо. На бенкетах римських імператорів йому відводили головну роль: страва з язиків та мозку павичів вважалася делікатесом.
Характерна ознака самця павича – дуже розвинені верхні покривні пера, які помилково іноді приймають за хвіст.
Самець живе з групою із 3–5 самок. Самка майстерно вміє обирати зручне для гнізда місце, кладе просто на землю 4–10 яєць. Якщо під час насиджування їй часто заважають, то вона завжди більше піклується про себе, ніж про малят, і безжально залишає їх напризволяще.
