Бджола медоносна (Apis mellifera)

Вид суспільних бджіл із родини Бджолині, або Бджоли справжні (Apidae). Темне блискуче тіло цієї комахи порівняно видовжене, поділене на 3 частини – голова, груди і черевце, густо вкрите рудуватим волоссям. Тіло підтримує його зовнішній екзоскелет – кутикула. На лапках є двокінцеві кігтики. На нижній щелепі щупальця 1-членикові, а на верхній – 4-членикові.

З давніх-давен бджоли були одомашнені, тож у наш час уже порівняно рідко можна зустріти дикий рій.

Коли новий рій вилітає зі старого вулика, щоб заснувати нове царство, усе суспільство групується навколо цариці. Бджоляр виставляє приготовлений заздалегідь вулик, куди й садовить спійманий рій. Одразу ж починається діяльне життя. Бджоли вилітають одна за одною з вічка, оглядають найближчі околиці, знайомляться з місцевістю, вивчають вулик ізсередини. Та все це відбувається тільки в тому разі, якщо у гнізді є матка. Якщо ж з якоїсь причини вона туди не потрапила, то дуже стривожені бджоли починають дзижчати особливо голосно, безладно літають навколо і відшукують царицю, що загубилася. Бджоляр квапиться посадити у вулик ту саму або іншу матку, і тоді там запановують лад і спокій.

Щонайперше бджоли починають споруджувати стільники. Вони виділяють на своєму тілі віск, із якого будують тонкі чашечки, або чарунки. При цьому дружно допомагають одна одній у роботі. Кожна бджола водночас є і постачальником матеріалу, і архітектором, і робітником. Уся споруда створюється з шестигранних призматичних клітинок, кожна сторона яких вирізана математично правильно. Через кілька годин спільної праці в новому вулику готовий уже для початку невеликий стільник. Відтак бджоли, не гаючи часу, вирушають по здобич.

Дорогу від гнізда до місця збирання нектару і назад бджоли знаходять за розташуванням сонця на небі. Вони можуть повідомляти одна одній про місцезнаходження великої кількості квітучих рослин, виконуючи своєрідний танець. Якщо бджола танцює по колу, це означає, що нектар поблизу. Але якщо вона змахує черевцем – по нектар доведеться летіти далеко. Дзижчання, яке бджола при цьому видає, повідомляє про кількість нектару та його якість. Якщо вона дзижчить голосно – значить, нектару багато. Бджола, що танцює, приносить і зразок цього нектару, щоб інші бджоли змогли його розпізнати.

Кожна бджола, перш ніж відлетіти, намагається точно запам’ятати місце, тому вона, вийшовши з вічка (а виходить вона завжди задки), перш за все сідає на дощечку під вічком і уважно оглядається на всі боки. Потім вона відлітає трохи і, зробивши декілька кіл навколо вулика, знову сідає на вічко. Бджоли, що полетіла по корм, може не бути години дві. Вона відшукує квіти, смолянисті бруньки беріз і хвойних дерев.

Ось підлетіла до вулика бджола, важко навантажена здобиччю. Спочатку вона сідає під вічком і відпочиває після важкої дороги; потім обережно залазить усередину і тут починає звільнятися від принесеної здобичі. У цьому їй допомагають інші робітниці. Одні злизують своїми язичками солодку рідину, принесену бджолою; інші вибирають справжній мед із медової бульбашки у вигляді чистих, прозорих крапельок. Зібраний пилок бджола цементує жировими виділеннями своїх залозок, скачує його в невеликі грудочки. Смолу збирає щелепами і складає в особливі кошички; смолянисті речовини потрібні як будівельний матеріал – з нього виготовляють так звану узу (бджолиний клей), якою бджоли замазують кожну щілинку і всі отвори. Якщо, наприклад, вічко виявиться завеликим, то бджоли починають його зменшувати, виводячи з боків стінки. Нарешті, уза потрібна їм для того, щоб прикривати ті предмети, яких вони не можуть витягти з вулика навіть спільними зусиллями, а тим часом видалити їх необхідно. Нерідко в старому вулику доводиться бачити замуровану товстим шаром узи мертву мишу або черв’яка. Так бджоли усувають гниття, яке отруїло б їм повітря.

Для запліднення досить навіть одного трутня, і самка виявляється заплідненою вже на все життя. Трутні після цього стають не потрібними, і робітниці їх негайно виганяють, щоб задарма не годувати цих ледарів. Через кілька днів цариця починає відкладати яйця і протягом кількох років, 4 або 5, може відкласти від 50 до 60 тисяч яєць. Кладка відбувається з особливою церемонією.

Матка заглядає в чашечку, з якої знімається кришечка, спочатку засовує туди голівку, а потім опускає яйцеклад і відкладає туди одне яйце, кругленьке, напівпрозоре, близько 2 мм завдовжки. Одночасно з цим робітниці починають клопотатися біля відкладених яєць. Вони кладуть поруч невелику кількість драглистої рідини, яка містить суміш меду, квіткового пилку і води, усе це як слід пережоване і перероблене. Потому кришечка чашечки закривається.

Уже на четвертий день з яйця вилуплюється личинка і зразу починає їсти. Робочі бджоли раз у раз підкладають їй нові запаси їжі, тож через 6 днів личинка вже стає великою, товстою і жирною. Тоді робітниці дещо змінюють форму чашечки, витягаючи вперед одну зі стінок, і загинають її всередину. Якщо погода досить холодна, то бджоли навіть власним тілом зігрівають личинку. Тим часом та вкривається шовковистою павутинкою, линяє і залишається нерухомою у вигляді лялечки. На 21-й день після відкладання яйця кришка чашечки піднімається і звідти виповзає цілком сформована робоча бджола. Звільнену камеру вичищають, упорядковують і готують до нового прийняття яйця.

Вийшовши з чашечки, молода бджола потягується, струшує крильцями, а бджоли обступають її, радісно вітаючи новонароджену. Вони облизують її, годують, але недовго, оскільки через кілька годин бджола цілком уже зміцніла і за прикладом інших береться до роботи. Проте в більшості випадків перші два тижні молоді бджоли залишаються у вулику виконувати домашні роботи, оскільки вони ще не настільки досвідчені, щоб могли добре розшукати шлях і не заблукати, повертаючись назад.

Вельми незвичайним, у біологічному відношенні є походження робочих бджіл і матки з одних і тих самих чашечок. Усе залежить тут від умов харчування. Щоправда,чашечка, з якої має бути виведена матка, відрізняється своїм розміром від решти. Виявляється, що як робоча бджола, так і цариця виходять з яйця заплідненого, а трутні – з незапліднених. Матка довільно, коли відкладає яйця, запліднює їх або ні.

Подальший розвиток як робочих бджіл, так і молодих маток зумовлений кількістю та якістю харчування. Майбутню матку, коли вона ще в личинковому стані, бджоли годують особливо багато і добірним кормом, тоді як для інших бджіл призначається корм нижчої якості і в меншій кількості. Внаслідок цього більшість бджіл виходять недорозвиненими, тоді як матка – цілком розвинена, нормально сформована самиця.

Життя кожної робочої бджоли нетривале й рідко перевищує 6 тижнів.

Нарешті збір меду зовсім припиняється, настають заморозки, і тоді бджоли готуються до зимівлі. Вони ретельно замазують кожну шпаринку, зменшують до мінімальних розмірів отвір вічка і сидять, збившись докупи, зігріваючи одне одного. Бджоли піклуються про те, щоб повітря всередині вулика було чисте. Гниття і зіпсоване повітря викликають серед них масові хвороби. Іноді бджоли влаштовують вентиляцію; для цього вони стають вервечкою і починають невпинно махати крильцями, пристосовуючись до рухів сусідніх бджіл.

У середині лютого матка починає відкладати яйця, але нове покоління за зиму зазвичай гине, так само як і велика кількість попередніх бджіл. Навесні спільними зусиллями бджоли витягують і викидають трупи загиблих родичів і розкупорюють чашечки, сортують свої запаси. Матка в цей час відкладає яйця у трутневі чашечки, а трохи пізніше – 2–3 маточних яйця.

Деякі спостерігачі стверджують, що матка робить це не вельми охоче і з примусу робочих бджіл, але інші це заперечують. Коли розвивається молода матка, то бджоли цілою юрбою оточують її чашечку і не дозволяють їй вилізти, замуровуючи все товстішою кришечкою. Бранка б’ється, пищить, подібний писк лунає ще з кількох чашечок; тоді настає тривожний час у вулику. Стара матка відчуває, що у неї народилися суперниці.

Дорослих бджолиних пістряків можна зустріти на квітах рослин. Там жуки відкладають яйця, а личинки, вийшовши з яєць, причіплюються до бджіл і так потрапляють у вулики.

Розділяються на групи. Старі збираються біля старої матки, молоді поповнюють партію нових. Ніхто у той час не летить по мед, усі залишаються у вулику. Група бджіл сідає біля вічка. Та раптом вибухає катастрофа. Довго стримувана молода матка врешті розриває свої пута і виходить на волю. Іноді вона притьмом стає до смертельного бою з колишньою маткою. Але бджоли до цього зазвичай не допускають і вилітають з вулика, оточивши матку. Здебільшого стара матка виходить з вулика, але сідає поблизу.

Нові матки, які народжуються потім, також мусять залишати вулик, і тому роїння може відбуватися кілька разів, одне за одним. Якщо ж для цього бджіл недостатньо, то робітниці просто вбивають нових маток.

Зазвичай рій бджіл вилітає погожої сонячної днини. Тим часом нова царівна, що залишилась у вулику, вбиває уколами жала всіх суперниць-маток, якщо вони з’являться. Весь рій залишає вулик одночасно, видаючи гучне дзижчання. Сотні бджіл збираються в щільну грудку, яка гудить і летить до найближчого дерева, щоб відпочити. Перш ніж рій покине вулик, декілька бджіл-розвідниць летять на пошуки нового будинку. Коли вони знаходять місце, що підходить для нового гнізда, то повідомляють про це всіх бджіл у рої, виконуючи особливий танець, – так само, як повідомляли про знаходження джерел їжі.