Виникнення християнства

Виникнення християнства

У другій половині 1 тис. до н. е. у Східному Середземномор’ї відбувалися зміни у світогляді великих мас населення, які створили підґрунтя для появи і поширення нової світової релігії – християнства.

Передумови появи й поширення християнства на території Римської імперії

• Римські завоювання спричинили зневіру підкорених народів у своїх давніх богах і прагнення віри в нового бога, який міг би захистити не місто чи громаду, а конкретну людину.
• Відсутність у більшості населення Римської імперії можливостей впливати на хід політичних подій.
• Поступова втрата самими римлянами віри у своїх богів і зростання зацікавленості до східних релігійних учень.
• Поширення серед простого люду почуття беззахисності перед діями влади, зневіра у власних силах.
• Пропагування античними мислителями ідеалів милосердя, справедливості, любові до ближнього, пошуку справжнього сенсу людського життя.

Причини підтримки населенням християнства

• Відкидало будь-які племінні або станові обмеження.
• У своєму першопочатковому вигляді вкрай спростило всі релігійні обряди, відмовилося від кривавих жертв.
• Обіцяло віруючим безсмертя – вічне життя душі й, одночасно, вищу справедливість – також вічне покарання для злих і несправедливих людей.

Особливості організації перших християнських громад

• Релігійне об’єднання християн спочатку мало назву «еклесія», що з грецької мови перекладається як «збори». Збиралися перші християни в будь-якому приміщенні, але оскільки збори для християн були таїнством, їх не можна було проводити на очах у язичників. Часто громада збиралася вночі. У Римі еклесії відбувалися в підземних галереях – катакомбах. Тут також християни ховали своїх померлих, сподіваючись на їхнє швидке воскресіння.
• Християнські громади, як правило, були бідними. Проте кожний член громади робив обов’язкові внески для надання допомоги своїм товаришам і організації спільних трапез.
• Християни називали один одного «братами» і «сестрами». Із II ст. н. е. у християнських громадах з’являються перші посадові особи. Крім апостолів, які мандрували від громади до громади, і євангелістів, що робили записи повчань, з’являються «пресвітери» – виборні старости, які розпоряджалися спільними коштами і наданням допомоги. Спільні трапези у громадах організовували диякони та дияконеси.
• Для нагляду за діяльністю декількох громад дещо пізніше з’явилися наглядачі, яких називали «єпископами». Із часом єпископи, крім організаційних питань, стали займатися вирішенням суперечок із проблем тлумачення віровчення у громадах.

Напишіть відгук

Copyright © 2017 | Всеукраїнська Електронна Енциклопедія
Копіювання матеріалів "Всеукраїнської електронної енциклопедії" дозволяється лише зі згоди адміністрації проекту.
Украина онлайн