Валер’ян Підмогильний (1901-1937)

Валер'ян Підмогильний (1901-1937)

Валер’ян Підмогильний (1901-1937)

 Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер у складі Дніпропетровська) в селянській сім’ї. Навчався в початковій школі та Катеринославському реальному училищі. У 1918 році вступив на математичний факультет Катеринославського університету, який через матеріальні проблеми залишив уже наступного року, після чого працював учителем у Павлограді та Катеринославі.
 До літературної творчості Підмогильний звернувся ще під час навчання в реальному училищі. Тоді була написана низка оповідань. Уже в 1920 році побачила світ перша книжка письменника, яка мала назву «Твори. Том І».
 У 1921 році Підмогильний переїхав до Києва. Із 1923 року працював’ у видавництві «Книгоспілка», пізніше в журналі «Життя’ й революція». У Києві письменник виступив одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 року – МаРС).
 Київський період у творчому житті Підмогильного був дуже плідним. У 1921 році вийшли такі твори письменника, як «Остап Шаптала» та «В епідемічному бараці». А вже в 1924 році Підмогильний видав книжку оповідань «Військовий літун». У 1925 році вийшла його повість «Третя революція». Найбільше читацьке визнання приніс письменнику роман «Місто» (1928).
 Із 1929 року Підмогильний жив у Харкові, працював у кооперативному видавництві «Рух». У 1930 році в журналі «Життя й революція» побачив світ його новий роман «Невеличка драма». У харківський період свого життя Підмогильний також активно займався літературними.перекладами, зокрема перекладав твори французьких письменників XIX століття.
 У грудні 1934 року за необгрунтованим обвинуваченням він був заарештований і засуджений на десятирічне ув’язнення, яке відбував у концтаборі на (Половецьких островах у Росії. У листопаді 1937 року Підмогильний був розстріляний.
 Найбільш відомим твором В. Підмогильного є роман «Місто». Він має модерністський характер. Модернізм із його прагненням до оновлення всіх сфер людської життєдіяльності визначив як основну проблему людини. Головне зацікавлення модерністів – людина в її самості, в її істоті.
 Підмогильний у своєму романі змалював персонажа, який проходить шлях поступової й болісної втрати ілюзій і відкриття в собі людини як нової якості, що не вкладається у спрощені, визначені традицією патріархального суспільства рамки. Цей персонаж від упевненості в твердому грунті своїх «хуторянських» переконань врешті-решт приходить до усвідомлення їх девальвації та постає перед відкриттям складності людини і світу.
 До свого роману Підмогильний додав два епіграфи. Вони, хоч і в різний спосіб, ставлять питання про сутність людини. Людина поєднує духовне й тілесне, високе й низьке, вона вільна й водночас залежна – очевидно, якраз у цьому парадоксальному поєднанні, у цій складності й внутрішній суперечливості й полягає справжня природа людини.
 Отже, основна тема роману «Місто» – це тема людини. Автор розповідає про особистість, яка проходить етап переродження: позбуваючись ілюзій, вона відкриває своє справжнє становище і свою справжню сутність. Герой проходить шлях особистіших змін, які неможливо адекватно виразити лише в моральних категоріях. Його вчинки не злі й не добрі, вони віддзеркалюють людину як даність в усіх її проявах. Степан Радченко, колишній селюк, який прибув до міста із зухвалими намірами завойовника, невдовзі розуміє, що з ним ніхто й не збираєтьря воювати. Його з його амбіціями просто не помічають, у місті він дрібний і жалюгідний зі своїми хуторянськими претензіями. Міський простір пропонує йому інший вибір: не воювати, а бути людиною серед людей. Місто мирно поглинає селюка, відкриваючи йому очі, робить його своїм палким прихильником. Очевидно, не випадково Підмогильний зробив свого героя письменником. Тут важливим є момент творчості, яка неминуче приводить до постановки проблеми людини-творця. Творець – це той, хто має право на вибір. Степан Радченко мріє написати «повість про людей». Однак чим більше він дізнається про людину, тим складнішим стає це завдання. Виявляється, щоб написати «про людей», треба цих людей залишити – бути самотнім, перебувати на відстані, обравши роль стороннього спостерігача. Важливу роль у формуванні художнього змісту роману відіграє сюжетна лінія, яка розповідає про стосунки Степана Радченка з жінками, причому автор, очевидно, навмисне пов’язує ці стосунки з періодами творчого підйому та спаду в житті героя.
 «Паралельно з історією кар’єри Степана Радченка, розказаною з нещадною правдивістю, Підмогильний показує народження людини й письменника Степана Радченка. Епіграф до книжки, взятий з Анатоля Франса, питає: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» І книжка показує один з шляхів до волі. Цей шлях веде через правду, знання людини й себе до – творчості. Чи значить це, що віднині Степан буде зразком моральності й не зробить жодного злого вчинку? Ледве чи це так. <...> Але ціною свого попереднього життя, ціною спустошення душевного, ціною самоти герой твору Підмогильного купив собі право і можливість бути людино. Людиною серед людей.
 Роман Підмогильного – це роман про вину, якої не можна уникнути, бо вона – закон життя; про кару, яку так само неминуче несе життя; і про нагороду, що приносить солодкість у гіркоту життя і робить людину людиною. В цьому розумінні це оптимістичний роман, попри всю гіркавість свого скептицизму і свого песимізму».

Напишіть відгук

Copyright © 2017 | Всеукраїнська Електронна Енциклопедія
Копіювання матеріалів "Всеукраїнської електронної енциклопедії" дозволяється лише зі згоди адміністрації проекту.
Украина онлайн